( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 18, ст.225 )

     ( Вводиться в дію Постановою ВР N 2074-XII ( 2074-12 )
       від 30.01.92, ВВР 1992, N 18, ст.226 )

    Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:

     1.  Запровадити  в  Україні  поряд з державною - колективну і
приватну форми власності на землю.

     2. Встановити, що власність  на  землю  в  Україні  має  такі
форми: державна,  колективна,  приватна.  Всі  форми  власності  є
рівноправними.

 Президент України                                      Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 30 січня 1992 року
    N 2073-XII

 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 30, ст.416 )

 ( Вводиться в дію Постановою ВР
   N 2270-XII ( 2270-12 ) від 10.04.92, ВВР, 1992, N 30, ст.417 )

 ( Із змінами, внесеними згідно з Декретом
   N 9-92 від 15.12.92, ВВР, 1993, N 7, ст. 53
                                   Законом
   N 3171-XII ( 3171-12 ) від 04.05.93, ВВР, 1993, N 24, ст.253
                                  Декретом
   N  57-93 від 20.05.93, ВВР, 1993, N 30, ст.337
                                   Законом
   N 3875-XII ( 3875-12 ) від 26.01.94, ВВР, 1994, N 18, ст.103 )

       ( В редакції Закону N 98/95-ВР від 14.03.95,
         ВВР, 1995, N 15, ст. 99 )

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 326/95-ВР від 15.09.95, ВВР, 1995, N 31, ст.244
   N 651/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.42
   N 768/97-ВР від 23.12.97, ВВР, 1998, N 18,   ст. 88
   N 177-XIV ( 177-14 ) від 14.10.98, ВВР, 1998, N 49, ст.301
   N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99, ВВР, 1999, N 29, ст.239
   N 1083-XIV ( 1083-14 ) від 21.09.99, ВВР, 1999, N 48, ст.411
  N 1723-III ( 1723-14 ) від 18.05.2000, ВВР, 2000, N 33-34,
ст.272 )

     Цей  Закон  покликаний  забезпечити  підвищення  ефективності
використання державного та комунального майна шляхом передачі його
в  оренду  фізичним  та  юридичним  особам. ( Преамбула в редакції
Законів  N  768/97-ВР  від  23.12.97;  N  685-XIV  (  685-14 ) від
20.05.99 ) 

     Стаття 1. Завдання Закону

     1. Цей Закон регулює:
     організаційні  відносини,  пов\'язані  з  передачею  в  оренду
майна   державних   підприємств   та   організацій,   підприємств,
заснованих  на  майні,  що належить Автономній Республіці Крим або
перебуває  у  комунальній  власності  (далі  -  підприємства),  їх
структурних підрозділів; ( Абзац другий частини першої статті  1 в
редакції Закону N 768/97-ВР від 23.12.97 )  майнові відносини  між
орендодавцями  та   орендарями   щодо господарського використання
державного майна,  майна,  що належить Автономній Республіці Крим
або перебуває у комунальній власності.
(   Абзац  третій  частини  першої  статті  1  в  редакції  Закону
N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     (  Частину  другу  статті  1  виключено  на  підставі  Закону
N   768/97-ВР  від  23.12.97  )  2.  Оренда  об\'єктів  комунальної
власності регулюється  цим  Законом,  договором  оренди,  іншими
законами.

     2. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна,
закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та
організаціями Збройних  Сил  України та інших утворених відповідно
до законів України військових формувань,  які ведуть його облік  у
спеціальному порядку,   регулюються   цим  Законом  з  урахуванням
особливостей, передбачених  Законом  України   \"Про   господарську
діяльність  у  Збройних  Силах  України\"  (  1076-14 ). ( Статтю 1
доповнено частиною другою згідно із Законом N 1083-XIV ( 1083-14 )
від 21.09.99 )

     3. Оренда   майна  інших  форм  власності  може  регулюватися
положеннями цього Закону,  якщо інше не передбачено
законодавством та договором оренди.

     Стаття 2. Оренда

     Орендою є засноване на договорі строкове платне  користування
майном,  необхідним  орендареві  для здійснення підприємницької та
іншої діяльності. ( Стаття 2 в редакції  Закону  N  768/97-ВР  від
23.12.97 )

     Стаття 3.   Правові засади оренди державного майна, майна, що
                 належить Автономній Республіці Крим або перебуває
                 у комунальній власності

     Відносини щодо оренди державного майна,  майна,  що  належить
Автономній  Республіці Крим або перебуває у комунальній власності,
регулюються   договором   оренди,   цим    Законом    та    іншими
нормативно-правовими   актами.   (  Стаття  3  в  редакції  Закону
N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     Стаття 4. Об\'єкти оренди

     1. Об\'єктами оренди за цим Законом є:
      цілісні  майнові  комплекси   підприємств,   їх
структурних підрозділів   (філій,   цехів,   дільниць).   Цілісним
майновим комплексом є господарський об\'єкт з завершеним циклом
виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною
ділянкою,  на якій  він  розміщений,  автономними   інженерними
комунікаціями, системою енергопостачання. У разі  виділення
цілісного  майнового комплексу   структурного   підрозділу
підприємства   складається розподільчий баланс. ( Абзац другий
частини  першої  статті  4  із змінами, внесеними згідно із
Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )
     Грошові кошти та цінні папери з урахуванням  дебіторської  та
кредиторської  заборгованості  орендодавець  надає  орендареві  на
умовах  кредиту  за  ставкою  рефінансування  Національного  банку
України,   а   інші   оборотні  матеріальні  засоби  викуповуються
орендарем.  Порядок  викупу  оборотних  матеріальних  засобів   та
використання  грошових  коштів,  одержаних від їх викупу,  а також
грошових коштів,  наданих орендареві на умовах кредиту  відповідно
до цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України;
нерухоме  майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме
індивідуально  визначене  майно  підприємств;  (  Абзац  четвертий
частини першої статті 4 в редакції Закону N 685-XIV ( 685-14 ) від
20.05.99 )
     майно, що   не  увійшло  до  статутних  фондів  господарських
товариств,  створених  у  процесі  приватизації  (корпоратизації).
( Абзац п\'ятий частини  першої  статті  4  із  змінами,  внесеними
згідно   із   Законом  N 768/97-ВР від 23.12.97; в редакції Закону
N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )

     2. Не можуть бути об\'єктами оренди:
     цілісні майнові    комплекси    державних   підприємств,   їх
структурних підрозділів (філій,  цехів,  дільниць),  що здійснюють
діяльність,  передбачену  частиною  першою статті 4 Закону України
\"Про підприємництво\" ( 698-12 );
     цілісні майнові комплекси  казенних  підприємств;  (  Частину
другу статті 4  доповнено  абзацом  третім  згідно  із  Законом  N
177-XIV ( 177-14 ) від 14.10.98 )
     цілісні майнові  комплекси  структурних  підрозділів  (філій,
цехів, дільниць) казенних підприємств,  що здійснюють  діяльність,
передбачену частиною   першою   статті   4   Закону  України  \"Про
підприємництво.  (  Частину  другу  статті  4  доповнено   абзацом
четвертим згідно із Законом N 177-XIV ( 177-14 ) від 14.10.98 )

     3. Законодавчими  актами  України може бути доповнено перелік
підприємств, майнові  комплекси  яких  не  можуть  бути  об\'єктами
оренди. ( Частина третя статті 4 із змінами, внесеними  згідно  із
Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     Стаття 5. Орендодавці

     Орендодавцями є:
     Фонд державного майна України, його регіональні відділення та
представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх
структурних  підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не
увійшло  до  статутних фондів господарських товариств, створених у
процесі  приватизації  (корпоратизації), що є державною власністю;
( Абзац другий статті 5 із змінами, внесеними згідно  із  Законами
N 768/97-ВР від 23.12.97; N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     органи,  уповноважені  Верховною  Радою Автономної Республіки
Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо
цілісних майнових    комплексів    підприємств,   їх   структурних
підрозділів  та  нерухомого   майна,   яке   відповідно   належить
Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;
( Абзац  третій  статті  5  в  редакції  Закону  N  768/97-ВР  від
23.12.97 )
     підприємства - щодо  окремого індивідуально визначеного майна
(крім нерухомого),  а з  дозволу  органів,  зазначених  в  абзацах
другому   та  третьому  цієї  статті,  -  також  щодо  структурних
підрозділів підприємств (філій,  цехів,  дільниць)  та  нерухомого
майна.  (  Абзац четвертий статті 5 в редакції Законів N 768/97-ВР
від 23.12.97; N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )

     Стаття 6. Орендарі

     1. Орендарями  згідно  з цим Законом можуть бути господарські
товариства, створені  членами  трудового  колективу  підприємства,
його структурного підрозділу, інші  юридичні  особи  та  громадяни
України, фізичні та юридичні особи  іноземних  держав,  міжнародні
організації та особи без  громадянства.  (  Абзац  перший  частини
першої  статті  6  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N
768/97-ВР від 23.12.97 )
     Фізична особа,  яка бажає укласти договір  оренди  державного
майна,  до  його  укладення зобов\'язана зареєструватись як суб\'єкт
підприємницької діяльності.
     2. Особливості оренди майна  для  здійснення  підприємницької
та іншої діяльності громадянами та  юридичними  особами  іноземних
держав та особами  без  громадянства  визначаються  законодавством
України. ( Частина друга статті 6 із змінами, внесеними згідно  із
Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     Стаття 7.  Ініціатива  (пропозиція) щодо оренди майна

     1. Ініціатива щодо оренди майна може  виходити  від  фізичних
та юридичних  осіб,  які  можуть  бути  орендарями  відповідно  до
статті   6   цього   Закону,   пропозиція   може   надходити   від
орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону.
     2. За  наявності  ініціативи  щодо оренди цілісного майнового
комплексу орендодавець у триденний термін повинен  повідомити  про
це  трудовий колектив підприємства,  його структурного підрозділу,
щодо майна якого подано заяву про оренду.
     3. Трудовий  колектив  протягом п\'ятнадцяти днів,  враховуючи
день отримання повідомлення про наявність заяви (ініціативи)  щодо
оренди    цілісного   майнового   комплексу   підприємства,   його
структурного підрозділу,  має право прийняти  рішення  про  оренду
цілісного  майнового  комплексу  підприємства,  його  структурного
підрозділу, утворити господарське товариство та подати орендодавцю
у встановленому порядку заяву щодо оренди відповідного майна.
( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно  із  Законом  N  768/97-ВР
від 23.12.97 )

     Стаття 8. Порядок  прийняття  рішення  трудового  колективу
               підприємства, його структурного підрозділу про
               оренду цілісного майнового комплексу

     1.   Рішення   трудового   колективу    підприємства,    його
структурного підрозділу про оренду цілісного  майнового  комплексу
вважається прийнятим,  якщо за нього проголосувало більше половини
членів трудового колективу підприємства.  Ініціативу  щодо  оренди
структурного  підрозділу  повинна  підтримати  більш  як  половина
складу трудового колективу цього підрозділу.
     2. Після  прийняття  рішення  про  оренду цілісного майнового
комплексу   члени   трудового   колективу    підприємства,    його
структурного   підрозділу   засновують   відповідно   до   чинного
законодавства господарське товариство.
     3. До    реєстрації    у    встановленому   порядку   статуту
господарського   товариства   кожен   член   трудового   колективу
підприємства або його структурного підрозділу,  цілісний  майновий
комплекс  якого  передається  в  оренду,  має  право  вступити   у
зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви.
     4. Створене   членами   трудового   колективу    господарське
товариство  має  переважне  перед  іншими  фізичними та юридичними
особами  право   на   укладення   договору   оренди   майна   того
підприємства, структурного підрозділу, де створене це товариство.
( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно  із  Законом  N  768/97-ВР
від 23.12.97 )

     Стаття 9. Порядок укладення договору оренди

     1. Фізичні  та  юридичні  особи,  які бажають укласти договір
оренди,  направляють  заяву,  проект договору оренди, а також інші
документи  згідно  з  переліком, що визначається Фондом державного
майна  України,  (далі  -  матеріали), відповідному орендодавцеві,
зазначеному  у  статті 5 цього Закону. ( Частина перша статті 9 із
змінами,  внесеними  згідно із Законами N 768/97-ВР  від 23.12.97;
N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     2. У   разі  надходження  до  орендодавця  заяви  про  оренду
цілісного  майнового  комплексу  підприємства,  його  структурного
підрозділу,  нерухомого майна,  а також майна,  що не  увійшло  до
статутних  фондів  господарських  товариств,  створених  у процесі
приватизації (корпоратизації),  орендодавець у  п\'ятиденний  строк
після  дати  реєстрації  заяви  надсилає  копії матеріалів органу,
уповноваженому  управляти  відповідним  майном,  а  у  разі  якщо:
(  Абзац  перший   частини  другої  статті  9  в редакції  Законів
N 768/97-ВР від 23.12.97; N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     підприємство, його   структурний  підрозділ,  щодо  цілісного
майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор
укладення   договору  оренди  згідно  із  законодавством  займають
монопольне становище на ринку;
     внаслідок укладення  договору  оренди  підприємець  або група
підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку;
     сумарна вартість   активів   або  сумарний  обсяг  реалізації
товарів  (робіт,  послуг),   що   належать   об\'єкту   оренди   та
ініціаторові  укладення  договору  оренди,  перевищують показники,
визначені  законодавством,  -  також  до  органу  Антимонопольного
комітету України.
     Орган  Антимонопольного комітету України розглядає  надіслані
йому  матеріали  і  протягом п\'ятнадцяти днів після їх надходження
надсилає орендодавцеві висновки про  можливість  оренди  та  умови
договору оренди. ( Частину другу статті 9 доповнено абзацом згідно
із Законом N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     3. Орган,    уповноважений    управляти   державним   майном,
розглядає подані йому матеріали і протягом п\'ятнадцяти днів  після
їх  надходження  надсилає  орендодавцеві  висновки  про можливість
оренди та умови договору оренди.
     Органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній
Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, розглядають
подані матеріали і протягом  п\'ятнадцяти  днів  після  надходження
матеріалів  повідомляють  підприємство  про  своє рішення (надання
дозволу щодо укладення договору оренди або відмову).  При розгляді
матеріалів   щодо   передачі  в  оренду  нерухомого  майна  можуть
враховуватися   пропозиції   місцевої   державної   адміністрації,
відповідного   органу  місцевого  самоврядування  щодо  розміщення
бюджетних установ і організацій.
     У разі наявності пропозиції місцевої державної адміністрації,
відповідного   органу  місцевого  самоврядування  щодо  розміщення
бюджетних установ і  організацій  органи,  уповноважені  управляти
майном,  що  належить  Автономній  Республіці Крим або перебуває у
комунальній  власності,  можуть  у  цей  же  термін  запропонувати
підприємству,   заснованому   на  майні,  що  належить  Автономній
Республіці Крим або перебуває  у  комунальній  власності,  укласти
договір   оренди   нерухомого   майна   з   бюджетною   установою,
організацією.
     Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін  висновків
органу,   уповноваженого   управляти  державним  майном,  дозволу,
відмови  чи  пропозицій  від  органу,   уповноваженого   управляти
відповідним  майном,  укласти  договір  оренди  нерухомого майна з
бюджетною    установою,     організацією,     висновків     органу
Антимонопольного   комітету  України,  укладення  договору  оренди
вважається з цими органами погодженим.
     У разі,  коли  підприємство  не  погоджується  з  пропозицією
укласти  договір  оренди  нерухомого  майна з бюджетною установою,
організацією,  органи,  уповноважені управляти майном, що належить
Автономній  Республіці Крим або перебуває у комунальній власності,
можуть без згоди підприємства укласти  договір  оренди  нерухомого
майна з бюджетною установою, організацією.
(  Частина  третя  статті  9  в  редакції  Законів N 768/97-ВР від
23.12.97; N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     4. Орендодавець  протягом п\'яти днів після закінчення терміну
погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти
відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а
у випадках,  коли заява про оренду майна  не  потребує  узгодження
(щодо   оренди  окремого  індивідуально  визначеного  майна,  крім
нерухомого),  протягом п\'ятнадцяти днів після дати  її  реєстрації
дає згоду або  відмовляє  в  укладенні  договору  оренди  майна  і
повідомляє про це  заявника.  (  Абзац  перший  частини  четвертої
статті 9 в редакції Закону N 768/97-ВР від 23.12.97 )
     Якщо  на  укладення  договору  оренди  потрібен  дозвіл Фонду
державного  майна  України,  його  регіонального   відділення   чи
представництва,  державне  підприємство у п\'ятиденний термін після
отримання висновків  органу,  уповноваженого  управляти  державним
майном,   органу   Антимонопольного   комітету   України  надсилає
орендодавцям,  зазначеним в абзаці другому статті 5 цього  Закону,
копії  проекту  договору та інших документів,  висновки зазначених
органів, розрахунок орендної плати. ( Частину  четверту  статті  9
доповнено  абзацом  другим  згідно  із  Законом  N  768/97-ВР  від
23.12.97 )
     Фонд  державного  майна України,  його регіональне відділення
чи представництво  протягом  п\'ятнадцяти  днів  після  надходження
матеріалів  повідомляє  державне  підприємство  про  своє  рішення
(надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову).  При
розгляді матеріалів щодо передачі в оренду нерухомого майна можуть
враховуватися   пропозиції   місцевої   державної   адміністрації,
відповідного   органу  місцевого  самоврядування  щодо  розміщення
бюджетних  установ  і  організацій.  (  Частину  четверту статті 9
доповнено  абзацом  третім  згідно  із  Законом  N  768/97-ВР  від
23.12.97; в редакції Закону N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     У  разі     наявності     пропозиції    місцевої    державної
адміністрації,  відповідного органу місцевого самоврядування  щодо
розміщення  бюджетних  установ і організацій Фонд державного майна
України,  його регіональне відділення чи представництво може у цей
же  термін  запропонувати  державному підприємству укласти договір
оренди  нерухомого  майна  з  бюджетною  установою,  організацією.
(  Частину четверту статті 9 доповнено абзацом четвертим згідно із
Законом  N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     У разі,  коли  підприємство  не  погоджується  з  пропозицією
укласти  договір  оренди  нерухомого  майна з бюджетною установою,
організацією,  Фонд державного  майна  України,  його  регіональне
відділення  чи  представництво може без згоди підприємства укласти
договір   оренди   нерухомого   майна   з   бюджетною   установою,
організацією.  (  Частину  четверту  статті  9  доповнено  абзацом
п\'ятим згідно із Законом N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     Державне підприємство протягом  п\'яти  днів  після  отримання
зазначеного   рішення   Фонду   державного   майна  України,  його
регіонального відділення чи представництва дає згоду або відмовляє
в  укладенні  договору оренди державного майна і повідомляє про це
заявника.  ( Частину четверту статті 9 доповнено абзацом згідно із
Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )
     У передачі в оренду об\'єктів може бути відмовлено, якщо:
     було     прийнято     рішення     про     приватизацію    або
передприватизаційну  підготовку  цих  об\'єктів;  (  Абзац  восьмий
частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1723-III ( 1723-14 ) від 18.05.2000 )
     об\'єкт включено  до  переліку  підприємств,   що   потребують
залучення   іноземних   інвестицій   згідно  з  рішенням  Кабінету
Міністрів України чи місцевих органів влади;
     орган Антимонопольного   комітету  України  не  дає  згоди  з
підстав, перелічених у абзацах другому - четвертому частини другої
цієї статті;
     орган, уповноважений  управляти  майном,  не  дає  згоди   на
виділення структурного підрозділу підприємства;
     з  інших  підстав,  передбачених  законами;  (  Абзац частини
четвертої  статті  9  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом
N 768/97-ВР від 23.12.97 )
     орендодавець, зазначений в абзацах другому та третьому статті
5  цього  Закону,  прийняв  рішення  про укладення договору оренди
нерухомого  майна  з  бюджетною установою, організацією. ( Частину
четверту  статті  9  доповнено абзацом згідно із Законом N 685-XIV
( 685-14 ) від 20.05.99 )
     5. З моменту надходження  до  орендодавця  заяви  та  проекту
договору  оренди  цілісного  майнового комплексу щодо відповідного
підприємства,  його структурного підрозділу припиняється  чинність
пунктів 3, 5, 6 статті 10, пунктів 1, 3 статті 12, пункту 2 статті
24, пункту 3 статті 25 Закону України \"Про підприємства в Україні\"
( 887-12 ) в частині купівлі,  продажу,  передачі, обміну, надання
безоплатно,  списання майна,  а також у частині  придбання  цінних
паперів,   одержання   кредитів   у   розмірах,   що   перевищують
середньорічний рівень за останніх три роки  у  порівнянних  цінах.
Якщо   зазначені  дії  необхідні  для  ефективного  функціонування
підприємства,   вони   здійснюються   з    дозволу    відповідного
орендодавця. (  Частина  п\'ята  статті  9  із  змінами,  внесеними
згідно із Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )
     6.  Укладення  договору  оренди  майна   підприємства,   його
структурного підрозділу з іншими фізичними та  юридичними  особами
здійснюється   за   умови   відсутності    заяви    господарського
товариства,  створеного  трудовим  колективом  підприємства,  його
структурного підрозділу впродовж двадцяти днів з  дня  направлення
їм повідомлення про намір орендувати відповідно цілісний  майновий
комплекс підприємства, структурного підрозділу.  (  Частина  шоста
статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N  768/97-ВР  від
23.12.97 )

     7. За  наявності  заяв  про    оренду   цілісного   майнового
комплексу  підприємства,  його  структурного  підрозділу (за умови
відсутності заяви господарського  товариства,  створеного  членами
трудового  колективу  підприємства,  його структурного підрозділу)
або заяв про оренду нерухомого майна (за умови  відсутності  заяви
бюджетної  установи,  організації) від двох або більше фізичних чи
юридичних осіб орендар  визначається  орендодавцем  на  конкурсних
засадах.  ( Абзац перший частини сьомої статті 9 в редакції Закону
N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     Порядок проведення конкурсу визначається:  Фондом  державного
майна   України   -  для  об\'єктів,  що  перебувають  у  державній
власності;  органами,  визначеними  Верховною   Радою   Автономної
Республіки Крим, - для об\'єктів, що належать Автономній Республіці
Крим;  органами  місцевого  самоврядування  -  для  об\'єктів,   що
перебувають у комунальній власності.
     У разі  проведення  конкурсу  орендодавець   надсилає   копії
проекту   договору   та   інших  матеріалів  відповідним  органам,
зазначеним у частині другій  цієї  статті,  у  п\'ятиденний  термін
після дати затвердження результатів конкурсу.
(  Статтю  9  доповнено  частиною  сьомою  згідно  із  Законом   N
768/97-ВР від 23.12.97 )

     8. У  разі  відмови  в  укладенні  договору  оренди,  а також
неодержання відповіді у встановлений термін  заінтересовані  особи
мають  право  звернутися  за  захистом  своїх  інтересів  до суду,
арбітражного суду.
     Стаття 10. Істотні умови договору оренди

     1. Істотними умовами договору оренди є:
     об\'єкт оренди  (склад  і  вартість  майна  з  урахуванням  її
індексації);
     термін, на  який  укладається  договір  оренди;
     орендна плата  з урахуванням її індексації;
     порядок використання  амортизаційних   відрахувань;
     відновлення орендованого  майна  та  умови  його  повернення;
     виконання зобов\'язань;
     відповідальність сторін;
     страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
     обов\'язки   сторін   щодо   забезпечення   пожежної   безпеки
орендованого майна. ( Пункт 1 статті 10 доповнено абзацом  десятим
згідно із Законом N 651/97-ВР від 19.11.97 )

     2. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені
й інші умови.
     3. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору
і   у   випадках,   коли   після   його  укладення  (приведення  у
відповідність з цим Законом) законодавством  встановлено  правила,
які погіршують становище орендаря.
     4. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи
розірвання договору оренди.

     Стаття 11. Оцінка об\'єкта оренди

     Оцінка об\'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою
Кабінетом Міністрів України.
     Оцінка об\'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

     Стаття 12. Момент укладення договору оренди

     1. Договір  оренди  вважається укладеним з моменту досягнення
домовленості з усіх істотних умов і  підписання  сторонами  тексту
договору.
     У  разі   укладення   договору   оренди  цілісного  майнового
комплексу підприємства, його структурного підрозділу та нерухомого
майна  з  орендодавцем,  зазначеним  в абзацах другому та третьому
статті 5 цього Закону,  орендодавець у  п\'ятиденний  термін  після
підписання   сторонами   договору   повідомляє   про   це   орган,
уповноважений  управляти  відповідним  майном  (у  разі  укладення
договору  оренди  державного майна),  та у випадках,  передбачених
абзацами другим - четвертим  частини  другої  статті  9,  -  орган
Антимонопольного комітету  України.  (  Частину  першу  статті  12
доповнено  абзацом  другим  згідно  із  Законом  N  768/97-ВР  від
23.12.97 )
     У разі укладення  договору  оренди  з  підприємством  воно  у
п\'ятиденний  термін  повідомляє про це орендодавців,  зазначених в
абзацах другому та третьому  статті  5  цього  Закону,  та  орган,
уповноважений  управляти  відповідним  майном  (у  разі  укладення
договору оренди державного майна),  а в  разі  укладення  договору
оренди    структурного    підрозділу    підприємства    -    орган
Антимонопольного комітету  України.  (  Частину  першу  статті  12
доповнено  абзацом  третім  згідно  із  Законом  N  768/97-ВР  від
23.12.97 )

     2. У разі передачі спору на розгляд суду,  арбітражного  суду
договір  оренди  вважається  укладеним з моменту набрання чинності
рішенням суду,  арбітражного суду про укладення договору оренди  і
на умовах, зазначених у ньому.

     Стаття 13. Передача об\'єкта оренди

     1. Передача    об\'єкта    оренди    орендодавцем   орендареві
здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
     2. Орендоване  майно (крім окремого індивідуально визначеного
майна)  включається  до   балансу   підприємства,   господарського
товариства із зазначенням, що це майно є орендованим.
     Орендоване нерухоме  та  інше  окреме індивідуально визначене
майно  залишається  на  балансі  підприємства  чи   господарського
товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), із
зазначенням,  що це майно передано в оренду,  та зараховується  на
позабалансовий  рахунок  орендаря  із  зазначенням,  що це майно є
орендованим.
(  Частина  друга статті 13 в редакції Закону N 685-XIV ( 685-14 )
від 20.05.99 )
     3. Якщо орендодавець у  строки  і  на  умовах,  визначених  у
договорі  оренди,  не передасть орендареві об\'єкт оренди,  орендар
має  право  вимагати   від   орендодавця   передачі   об\'єкта   та
відшкодування   збитків,   завданих   затриманням   передачі,  або
відмовитися  від  договору  і  вимагати   відшкодування   збитків,
завданих йому невиконанням договору оренди.

     Стаття 14.  Припинення  діяльності підприємства,
                 майно якого передано в оренду

     Припинення  діяльності  підприємства  або  його  структурного
підрозділу   здійснюється   шляхом   його   реорганізації    через
приєднання  до  орендаря,  а  структурного  підрозділу  -   шляхом
виділення з підприємства з наступним  приєднанням  до  орендаря  з
дати видання про це  відповідного  наказу  органу,  уповноваженого
управляти майном.
     Приєднання підприємства або його структурного  підрозділу  до
орендаря  здійснюється  за  відповідним рішенням органу управління
орендаря.
( Стаття 14 із змінами, внесеними згідно із  Законом  N  768/97-ВР
від 23.12.97 )

     Стаття 15. Правонаступництво у разі оренди

     Орендар   стає   правонаступником    прав    та    обов\'язків
підприємства відповідно  до  договору  оренди,  а  у  разі  оренди
цілісного майнового  комплексу  структурного  підрозділу  -  також
правонаступником прав та  обов\'язків  підприємства,  пов\'язаних  з
діяльністю цього структурного підрозділу. ( Стаття 15 із  змінами,
внесеними згідно із Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     Стаття 16.  Гарантії прав працівників підприємств,
                 що припинили свою діяльність

     Працівникам   підприємств,   структурних   підрозділів,    що
припинили свою діяльність відповідно до статті 14 цього Закону,  з
якими  орендар   не   уклав   трудові   договори,   забезпечуються
соціально-правові      гарантії,      передбачені      відповідним
законодавством України для працівників, що звільняються у  зв\'язку
із змінами в організації виробництва  і  праці.  (  Стаття  16  із
змінами, внесеними згідно із Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     Стаття 17. Термін договору оренди

     1. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
     2. У  разі  відсутності заяви однієї із сторін про припинення
або зміну  умов  договору  оренди  протягом  одного  місяця  після
закінчення  терміну дії договору він вважається продовженим на той
самий  термін  і  на  тих  самих  умовах,  які  були   передбачені
договором.  (  Частина  друга  статті  17  в  редакції  Закону   N
768/97-ВР від 23.12.97 )
     3. Після  закінчення  терміну  договору оренди орендар,  який
належним чином виконував свої обов\'язки,  має переважне право,  за
інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

     Стаття 18. Основні обов\'язки орендаря

     1. За   договором   оренди  орендаря  може  бути  зобов\'язано
використовувати об\'єкт оренди за цільовим призначенням  відповідно
до   профілю   виробничої  діяльності  підприємства,  майно  якого
передано в оренду,  та виробляти продукцію в  обсягах,  необхідних
для задоволення потреб регіону.
     2. Орендар   зобов\'язаний   використовувати   та    зберігати
орендоване  майно  відповідно  до  умов договору,  запобігати його
пошкодженню, псуванню.
     3. Орендар  зобов\'язаний  вносити орендну плату своєчасно і у
повному обсязі.

     Стаття 19. Орендна плата

     1. Орендар  за користування об\'єктом оренди  вносить  орендну
плату  незалежно  від  наслідків  господарської діяльності.  Річна
орендна  плата  за  користування  цілісним   майновим   комплексом
підприємства,  його  структурним  підрозділом не може перевищувати
десяти відсотків вартості орендованого майна.  У  разі  визначення
орендаря   на   конкурсних  засадах  умовами  конкурсу  може  бути
передбачено більший розмір орендної плати.
( Частина перша статті  19  в  редакції  Законів  N  768/97-ВР від
23.12.97; N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     2. Методика розрахунку та порядок використання орендної плати
визначаються:  Кабінетом  Міністрів  України  -  для  об\'єктів, що
перебувають   у   державній  власності;  органами,  уповноваженими
Верховною  Радою  Автономної  Республіки  Крим, - для об\'єктів, що
належать    Автономній   Республіці   Крим;   органами   місцевого
самоврядування  -  для  об\'єктів,  що  перебувають  у  комунальній
власності. ( Частина друга статті 19 в редакції Закону N 768/97-ВР
від  23.12.97;  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 685-XIV
( 685-14 ) від 20.05.99 )
     3. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
     4. Орендарям збиткових і  низькорентабельних  підприємств,  а
також об\'єктів, що мають важливе соціальне значення,  орендодавець
може надавати  пільги  щодо  орендної  плати.  Порядок  визначення
таких підприємств (об\'єктів), а  також  умови  надання  цих  пільг
встановлюються: Кабінетом  Міністрів  України  -  для  підприємств
(об\'єктів),  що  перебувають  у  державній  власності;   органами,
уповноваженими  Верховною  Радою Автономної Республіки Крим, - для
підприємств (об\'єктів), що належать  Автономній  Республіці  Крим;
органами місцевого самоврядування -  для  підприємств  (об\'єктів),
що перебувають у комунальній власності. ( Частина четверта  статті
19  із  змінами, внесеними  згідно  із  Законом  N  768/97-ВР  від
23.12.97 )
     5. Державні  підприємства  (крім  тих,  щодо  яких   прийнято
рішення  про  приватизацію)  мають  право  використовувати орендну
плату,  одержану   від   переданого   ними   в   оренду     окремо
індивідуально  визначеного  майна,  на поповнення власних обігових
коштів.
     6. Стягнення  заборгованості по орендній платі провадиться  в
безспірному  порядку  на  підставі  виконавчого  напису нотаріуса.
(  Статтю 19 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 685-XIV
( 685-14 ) від 20.05.99 )

     Стаття 20. Форми орендної плати

     Орендна плата встановлюється,  як правило,  у грошовій формі.
Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата
за  згодою  сторін  може   встановлюватись   у   натуральній   або
грошово-натуральній формі.

     Стаття 21. Зміна розмірів орендної плати

     1. Розмір  орендної  плати  може  бути змінено за погодженням
сторін.
     2. Розмір  орендної  плати може бути змінено на вимогу однієї
із сторін у  разі  зміни  цін  і  тарифів  та  в  інших  випадках,
передбачених законодавчими актами України.
     3. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної
плати,  якщо  з  незалежних  від  нього  обставин  змінилися умови
господарювання, передбачені договором, або істотно погіршився стан
об\'єкта оренди.
     4. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно
до чинного законодавства.

     Стаття 22. Суборенда

     1. Передача   цілісних   майнових   комплексів   у  суборенду
забороняється.
     2. Орендар  має  право  передати в суборенду нерухоме та інше
окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання,
транспортні   засоби,   нежилі  приміщення  тощо),  якщо  інше  не
передбачено договором оренди.  При цьому  строк  надання  майна  у
суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.
     3. Плата за суборенду цього  майна  не  повинна  перевищувати
орендної плати орендаря.

     Стаття 23. Право власності орендаря

     1. Передача майна в оренду не припиняє права власності на  це
майно. ( Частина перша статті 23 із  змінами,  внесеними згідно із
Законом N 768/97-ВР від 23.12.97 )
     В разі  переходу права власності до інших осіб договір оренди
зберігає чинність для нового власника.
     2. Орендареві    належить   право  власності  на  виготовлену
продукцію,  в тому числі у  незавершеному  виробництві,  та  доход
(прибуток),   отриманий   від  орендованого  майна,  амортизаційні
відрахування на майно,  що є власністю орендаря, а також на набуте
орендарем  відповідно до законодавства інше майно. ( Частина друга
статті 23 в редакції Закону N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
     3. Амортизаційні   відрахування на орендовані цілісні майнові
комплекси  підприємств,  їх  структурні  підрозділи  нараховує  та
залишає у своєму розпорядженні орендар.
     Амортизаційні відрахування  на  орендоване  нерухоме  та інше
окреме індивідуально визначене майно нараховує та залишає у своєму
розпорядженні  підприємство,  господарське товариство,  створене в
процесі   приватизації   (корпоратизації),   на   балансі    якого
знаходиться це майно.
     Амортизаційні відрахування  використовуються  на  відновлення
орендованих основних фондів.
     Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не
передбачено   договором   оренди,   за   рахунок   власних  коштів
здійснювати  реконструкцію,  технічне  переоснащення,   поліпшення
орендованого майна.
     Право власності  на  майно,  придбане  орендарем  за  рахунок
амортизаційних відрахувань,  належить власнику орендованого майна,
якщо інше не передбачено договором оренди.
(  Частина  третя статті 23 в редакції Закону N 685-XIV ( 685-14 )
від 20.05.99 )

     Стаття 24.  Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об\'єкта
                 оренди

     Ризик випадкової  загибелі чи пошкодження об\'єкта оренди несе
орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.
     Орендоване майно   страхується   орендарем  на  користь  того
учасника договору оренди,  який  бере  на  себе  ризик  випадкової
загибелі чи пошкодження об\'єкта оренди.
     Стаття 25. Приватизація об\'єкта оренди

     Приватизація об\'єкта  оренди   здійснюється   відповідно   до
чинного законодавства.
     У  разі  приватизації орендованих нежилих приміщень у будинку
між новим власником та іншими співкористувачами нежилих  приміщень
цього  будинку,  в  тому числі закріплених за ними в установленому
порядку на праві повного господарського відання  або  оперативного
управління,  повинна  укладатися  угода  про  спільне користування
будинком і прибудинковою територією. ( Статтю 25 доповнено абзацом
другим згідно із Законом N 685-XIV ( 685-14 ) від 20.05.99 )
( Стаття 25 в редакції Закону N 326/95-ВР від 15.09.95 )

     Стаття 26. Припинення договору оренди

     1. Одностороння відмова від договору оренди не допускається.
     2. Договір оренди припиняється в разі:
     закінчення строку, на який його було укладено;
     приватизації об\'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);
     банкрутства орендаря;
     загибелі об\'єкта оренди.
     3. Договір оренди може бути розірвано за погодженням  сторін.
На  вимогу  однієї  із  сторін договір оренди може бути достроково
розірвано за рішенням суду,  арбітражного суду у разі  невиконання
сторонами  своїх  зобов\'язань  та  з  інших підстав,  передбачених
законодавчими актами України.

     Стаття 27.  Правові наслідки припинення або розірвання
                 договору оренди

     1. У разі розірвання договору оренди,  закінчення строку його
дії та відмови від його продовження або банкрутства  орендаря  він
зобов\'язаний    повернути    орендодавцеві    об\'єкт   оренди   на
умовах, зазначених  у  договорі  оренди.  Якщо  орендар   допустив
погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен
відшкодувати орендодавцеві збитки,  якщо не доведе,  що погіршення
або загибель майна сталися не з його вини.
     2. Орендар вправі залишити за собою проведені ним  поліпшення
орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони
можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.
     Якщо орендар  за  рахунок  власних  коштів здійснив за згодою
орендодавця   поліпшення   орендованого   майна,   які   неможливо
відокремити  від  майна  без  заподіяння йому шкоди,  орендодавець
зобов\'язаний компенсувати  йому  зазначені  кошти,  якщо  інше  не
визначено договором оренди.
     Вартість поліпшень орендованого  майна,  зроблених  орендарем
без  згоди  орендодавця,  які  не  можна відокремити без шкоди для
майна, компенсації не підлягає.
     3. У разі припинення договору оренди за обставин,  зазначених
у частині першій цієї статті,  орендар  за  вказівкою  орендодавця
зобов\'язаний передати об\'єкт оренди відповідному  підприємству.
( Частина третя статті 27 із змінами, внесеними згідно із  Законом
N 768/97-ВР від 23.12.97 )

     Стаття 28. Захист права орендаря на орендоване майно

     1. Орендареві забезпечується  захист  його  права  на  майно,
одержане   ним   за   договором   оренди,   нарівні  із  захистом,
встановленим законодавством щодо захисту права власності.
     2. Орендар  може  зажадати  повернення  орендованого  майна з
будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні
ним,  відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними
особами, включаючи орендодавця.

     Стаття 29. Відповідальність сторін за невиконання зобов\'язань
                за договором оренди

     За невиконання зобов\'язань за договором оренди,  в тому числі
за  зміну  або  розірвання  договору  в  односторонньому  порядку,
сторони несуть відповідальність,  встановлену законодавчими актами
України та договором.

     Стаття 30. Відповідальність орендаря в разі його банкрутства

     У разі банкрутства орендаря  він  відповідає  за  свої  борги
майном,  яке  належить  йому  на  праві  власності,  відповідно до
законодавства України.

     ( Статтю 31 виключено на підставі Закону N 326/95-ВР
       від 15.09.95 ) Стаття 31. Заключні положення

     Зміни  та  доповнення  до  Закону  України  \"Про оренду майна
державних  підприємств  та  організацій\"  не поширюються на раніше
укладені  договори  оренди  державного  майна, у тому числі і щодо
викупу  орендованого  майна,  за  винятком  питань, які стосуються
оцінки вартості майна.

 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 10 квітня 1992 року
        N 2269-XII

N 10-16-721 від 22.01.99
     м.Київ

 vd990122 vn10-16-721

     Склад витрат підприємств житлового господарства, затверджений
постановою Кабінету  Міністрів  України  від  22.06.98  р.  N  939
( 939-98-п ),  стосується  житлових  приміщень  і враховується при
розрахунку квартирної плати.  Нормативного акта,  який би визначав
склад витрат на утримання нежитлових приміщень, на цей час немає.
     Згідно з ч.2 ст.19 Закону України \"Про оренду  державного  та
комунального майна\"  (  2269-12  )  методика розрахунку,  граничні
розміри та порядок використання орендної плати  для  об\'єктів,  що
перебувають  у  комунальній власності (в тому числі для нерухомого
майна),  визначаються органами місцевого самоврядування.  В  такій
методиці  потрібно  передбачити  пункт  щодо компенсації орендарем
витрат на утримання орендованого майна.
     У разі,  коли  органи  місцевого  самоврядування не розробили
свою методику для розрахунку плати за оренду  комунального  майна,
можна  використовувати  Методику розрахунку і порядок використання
плати за оренду державного майна,  затверджену постановою КМУ  від
04.10.95  р.  N  786  (  786-95-п  ),  якщо відповідне рішення про
використання цієї методики прийме комунальний власник.  При  цьому
орендар   компенсує  лише  ті  реальні  витрати  орендодавця,  які
стосуються орендованого приміщення.

 Заступник голови фонду                                   С.Глушко

 Надруковано: \"Урядовий кур\'єр\", 16 березня 1999 року, N 48

( Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента
          N 399/2000 від 09.03.2000 )

     З метою  створення  умов  для ефективного використання землі,
стимулювання підприємницької діяльності,  заохочення інвестицій та
відповідно   до   пункту   4   розділу  XV  \"Перехідні  положення\"
Конституції України ( 254к/96-ВР )  п о с т а н о в л я ю:

     1. Запровадити        продаж        земельних         ділянок
несільськогосподарського  призначення,  що перебувають у державній
або комунальній власності.

     2. Установити,  що об\'єктами  купівлі-продажу  відповідно  до
цього  Указу  є  земельні  ділянки,  на  яких  знаходяться об\'єкти
нерухомого майна,  в тому числі об\'єкти незавершеного  будівництва
та законсервовані об\'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно
до законодавства України.

     3. Дія цього Указу не поширюється на:

     земельні ділянки,   надані   у  користування  та  передані  у
власність громадянам України із земель, що перебувають у державній
або  комунальній  власності,  для  ведення  особистого  підсобного
господарства,  будівництва  та  обслуговування  жилого  будинку  і
господарських   будівель,   дачного   і   гаражного   будівництва,
садівництва,  а також громадянам і юридичним  особам  України  для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

     земельні ділянки,  що перебувають у державній або комунальній
власності  і  не  можуть  бути  передані  у колективну та приватну
власність  відповідно  до  статті  4  Земельного  кодексу  України
( 561-12 ).

     4. Установити,    що     продавцями     земельних     ділянок
несільськогосподарського призначення є:

     щодо земель комунальної власності - сільські, селищні, міські
ради або уповноважені ними органи;

     щодо земель державної власності - районні,  обласні, Київська
і Севастопольська міські державні  адміністрації,  Рада  міністрів
Автономної  Республіки Крим.  Рішення про продаж земельних ділянок
зазначені  органи  виконавчої  влади   приймають   за   попереднім
погодженням цих питань на сесіях відповідних рад.

     5. Покупцями   земельних   ділянок   несільськогосподарського
призначення можуть бути:
     громадяни України   -  суб\'єкти  підприємницької  діяльності;
     юридичні особи України.

     Земельна ділянка  несільськогосподарського  призначення  може
придбаватися одним покупцем,  а також кількома покупцями у спільну
сумісну або у спільну часткову власність.

     6. Установити,  що  земельні ділянки несільськогосподарського
призначення продаються покупцям,  яким належать об\'єкти нерухомого
майна, що розташовані на такій земельній ділянці.

     7. Земельні ділянки несільськогосподарського призначення,  що
підлягають  продажу,  щорічно  визначаються   у   переліку,   який
затверджується радами або уповноваженими ними органами,  місцевими
державними адміністраціями,  Радою міністрів Автономної Республіки
Крим.

     На підставі   затвердженого   щорічного  переліку  відповідні
місцеві державні органи земельних ресурсів  розробляють  технічний
паспорт кожної земельної ділянки, в якому зазначається її правовий
режим,  кількісні та якісні  характеристики,  а  також  проект  її
відведення.

     Положення про    технічний    паспорт    земельної    ділянки
несільськогосподарського  призначення,   яка   підлягає   продажу,
затверджується Державним комітетом України по земельних ресурсах.

     8. Громадяни   -   суб\'єкти   підприємницької  діяльності  та
юридичні особи України, заінтересовані у купівлі земельних ділянок
несільськогосподарського   призначення,   подають  до  відповідної
сільської,  селищної,  міської ради або уповноваженого нею органу,
місцевої   державної   адміністрації,  Ради  міністрів  Автономної
Республіки Крим заяву (клопотання)  установленого  зразка.  Зразок
заяви  (клопотання) та порядок її подання затверджуються Кабінетом
Міністрів України.
     Сільська, селищна,  міська  рада або уповноважений нею орган,
місцева  державна   адміністрація,   Рада   міністрів   Автономної
Республіки  Крим  у  місячний  строк  від  дня  надходження  заяви
(клопотання)  приймає  рішення  про   продаж   земельної   ділянки
несільськогосподарського призначення або про відмову в ньому.
     Продавець має право відмовити покупцеві у  продажу  земельної
ділянки несільськогосподарського призначення в разі:
     неподання документів,  необхідних для прийняття рішення  щодо
продажу  земельної  ділянки  несільськогосподарського призначення;
     виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
     якщо стало  відомо,  що  стосовно покупця порушена справа про
банкрутство або про припинення діяльності юридичної особи.

     9. Рішення   сільської,   селищної,    міської    ради    або
уповноваженого нею органу,  місцевої державної адміністрації, Ради
міністрів Автономної Республіки Крим  є  підставою  для  укладення
договору            купівлі-продажу     земельної          ділянки
несільськогосподарського призначення між покупцем і продавцем.

     Організацію купівлі-продажу         земельних         ділянок
несільськогосподарського  призначення  здійснюють місцеві державні
органи земельних ресурсів.

     Договір купівлі-продажу           земельної           ділянки
несільськогосподарського    призначення   підлягає   нотаріальному
посвідченню і є підставою для оформлення  відповідного  державного
акта на право власності на цю земельну ділянку.

     10. Вартість   земельної   ділянки   несільськогосподарського
призначення визначається Державним комітетом України по  земельних
ресурсах  або  його  органами  на  місцях  на  підставі експертної
грошової оцінки.

     Оплата вартості  земельної  ділянки  несільськогосподарського
призначення  може  здійснюватися за згодою сторін із розстроченням
платежу.

     11. Право власності  на  придбану  земельну  ділянку  виникає
після одержання державного акта на право власності на землю,  який
видається  покупцеві  за  умови  сплати  ним  вартості   придбаної
земельної ділянки.

     За видачу   державного  акта  на  право  власності  на  землю
справляється  плата  в  порядку  та  розмірах,   що   визначаються
Кабінетом Міністрів України.

     Державний акт   на  право  власності  на  землю  реєструється
місцевими державними органами земельних ресурсів. Форму державного
акта  на  право  власності  на  землю затверджує Кабінет Міністрів
України.

     12. Кошти,   одержані   від   продажу    земельних    ділянок
несільськогосподарського  призначення,  що перебувають у державній
або  комунальній власності, зараховуються відповідно до Державного
бюджету  України  або  на  спеціальні  бюджетні  рахунки  рад,  на
території  яких  знаходяться  придбані земельні ділянки. ( Частина
перша  статті  12 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента
N 399/2000 від 09.03.2000 )

     (  Частину  другу  статті  12  виключено  на  підставі  Указу
Президента  N  399/2000  від  09.03.2000 ) Для компенсації витрат,
пов\'язаних    з    організацією    продажу    земельних    ділянок
несільськогосподарського    призначення,   на   рахунки   місцевих
державних  органів  земельних  ресурсів зараховується 10 відсотків
вартості   проданих   земельних  ділянок  несільськогосподарського
призначення, що перебували у державній або комунальній власності.

     13. Спори,  що виникають у процесі продажу земельних  ділянок
несільськогосподарського призначення,    вирішуються   судом   або
арбітражним  судом  у  встановленому  порядку  відповідно  до   їх
компетенції.

     14. Кабінету  Міністрів України в місячний строк:

     затвердити зразок заяви  (клопотання)  про  продаж  земельної
ділянки  несільськогосподарського  призначення  та порядок подання
такої заяви (клопотання);

     затвердити форму державного акта на право власності на землю,
що      видаватиметься      власникам      земельних       ділянок
несільськогосподарського призначення;

     визначити порядок та розміри плати, що справляється за видачу
державного акта на право власності на землю.

     15. Державному  комітету  України   по   земельних   ресурсах
затвердити  у  двотижневий  строк  положення про технічний паспорт
земельної  ділянки   несільськогосподарського   призначення,   яка
підлягає продажу.

     16. Покласти  на  Кабінет Міністрів України надання офіційних
роз\'яснень щодо цього Указу.

     17. Цей  Указ  набирає  чинності  в  порядку,   передбаченому
пунктом 4 розділу XV \"Перехідні положення\" Конституції України.

 Президент України                                      Л.КУЧМА

 м. Київ, 19 січня 1999 року
          N 32/99

від 4 жовтня 1995 р. N 786, Київ

         ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ
           N  699 (  699-98-п ) від 18.05.98
           N 1171 ( 1171-99-п ) від 29.06.99
           N   75 (   75-2000-п ) від 19.01.2000
           N 1778 ( 1778-2000-п ) від 06.12.2000
           N  158 (  158-2001-п ) від 21.02.2001 )

     Кабінет Міністрів України   п о с т а н о в л я є:

     1. Затвердити  Методику  розрахунку  і  порядок  використання плати  за
оренду державного майна (додається).

     2.   Фонду   державного майна, Міністерству  фінансів, Міністерству
економіки  проаналізувати  наслідки  практичного застосування цієї Методики і у
разі   потреби  подати до 1 липня 1996 р.  до  Кабінету Міністрів України
пропозиції про внесення до неї змін і доповнень.

     3. Уповноважити Фонд державного майна  давати  роз\'яснення  з питань
застосування цієї Методики.

     4. Визнати такою, що втратила  чинність,  постанову  Кабінету Міністрів
України від 12 листопада 1993 р. N 923 ( 923-93-п ) \"Про Методику  розрахунку  і
порядок використання плати за оренду майна державних підприємств та організацій\"
(ЗП України,  1994 р.,  N 4,
ст.73).

     5. Ця постанова набуває чинності з 16 травня 1995 року.

     Прем\'єр-міністр України                     Є.МАРЧУК

              Міністр
     Кабінету Міністрів України                 В.ПУСТОВОЙТЕНКО

     Інд.25

                                         ЗАТВЕРДЖЕНА
                            постановою Кабінету Міністрів України
                                від 4 жовтня  1995 р.  N 786

                             МЕТОДИКА
             розрахунку і порядок використання плати
                   за оренду державного майна

     1.  Методику  і  порядок розроблено з метою створення єдиного
організаційно-економічного  механізму  справляння  плати за оренду цілісного
майнового    комплексу    державного    підприємства, організації,  їх
структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці)* та окремого    індивідуально
визначеного   майна   державного підприємства,  організації, закріпленого за
військовими частинами, закладами,   установами   та  організаціями  Збройних
Сил,  інших військових  формувань рухомого та нерухомого військового майна (за
винятком  озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а  також
майна,  що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства,  створеного
у процесі  приватизації  (корпоратизації). (  Пункт  1  із  змінами,  внесеними
згідно з Постановами КМ  N 75
( 75-2000-п )   від   19.01.2000,   N 158   (  158-2001-п  )   від
21.02.2001 )
_______________________

 * Далі - цілісний майновий комплекс державного підприємства.

     2. Розмір орендної плати встановлюється договором оренди  між орендодавцем
та орендарем.

     У разі  коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного
підрозділу   (філії,   цеху,  дільниці)  державного підприємства,  а  також
нерухомого   майна   (будинку,   споруди, приміщення) є державне підприємство,
організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці
другому статті 5 Закону    України  \"Про  оренду    державного   та
комунального майна\" (2269-12 ). ( Абзац другий пункту 2 в редакції Постанови КМ
N  699  (  699-98-п ) від 18.05.98, із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

     Якщо  майно  орендується  бюджетними  організаціями,  орендна плата
вноситься за рахунок коштів, передбачених кошторисами на їх утримання.

     3.  До  плати  за  оренду  індивідуально визначеного майна не включаються
витрати на утримання орендованого майна  та  плата  за послуги,  які відповідно
до укладених угод зобов\'язуються надавати орендарю   державне   підприємство,
організація,    господарське товариство,  на  балансі  яких  перебуває це майно.
( Абзац перший пункту  3  в  редакції  Постанови  КМ  N  75  (  75-2000-п  )
від 19.01.2000 )
     Витрати   інвалідів,  пов\'язані з утриманням об\'єкта оренди з метою
використання під гаражі для спеціальних засобів пересування, компенсуються   за
рахунок  Фонду  України  соціального  захисту інвалідів у порядку, що
визначається Мінпраці та Мінфіном. ( Пункт 3 в редакції Постанови КМ N 699 (
699-98-п ) від 18.05.98 )

     4.  Орендна  плата  за  цією Методикою розраховується у такій
послідовності:  визначається  розмір  річної  орендної  плати.  На основі
розміру   річної  орендної  плати  встановлюється  розмір орендної  плати за
перший місяць оренди, яка фіксується у договорі оренди.  З  урахуванням  розміру
орендної  плати за перший місяць оренди  розраховується  розмір  орендної  плати
за наступні місяці оренди.
     У  разі коли термін оренди менший чи більший за одну добу або за один
місяць,  то на  основі  розміру  місячної  орендної  плати розраховується
добова,  а в разі необхідності - на основі розміру добової  орендної  плати
розраховується  погодинна орендна плата. (    ункт  4  доповнено  абзацом
згідно  з  Постановою  КМ  N  75 (75-2000-п ) від 19.01.2000 ) ( Пункт 4 в
редакції Постанови КМ N 699 (99-98-п ) від 18.05.98, із  змінами,  внесеними
згідно з Постановою КМ N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

     5.  Розмір річної орендної плати за цілісні майнові комплекси державних
підприємств визначається за формулою:

                        Опл = Вз х Сор.ц,

     де Опл  - розмір річної орендної плати,  грн.  Вз - залишкова
(за балансом,  форма N 1) вартість орендованих основних засобів на час  оцінки
об\'єкта  оренди,  грн.;  Сор.ц  -  орендна  ставка за використання цілісних
майнових комплексів  державних  підприємств, визначена згідно з додатком 1.  У
разі  визначення  орендаря  на   конкурсних  засадах умовами конкурсу може бути
передбачено більший розмір орендної плати. (Пункт 5 в редакції Постанов КМ N 699
( 699-98-п ) від 18.05.98, N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

     6. ( Пункт 6 виключено на  підставі  Постанови  КМ  N  699   ( 699-98-п )
від 18.05.98 )  Для  цілісного  майнового  комплексу державного підприємства,
який передано в оренду до введення в  дію Закону України \"Про оренду державного
майна\",  показники  Пр,  С, Вор, Взаг,  ФС  визначаються  за  календарний  рік,
що  передував попередньому розрахунку орендної плати  відповідно  до  чинної  на
той  час  Методики.

     7.  Розмір  річної  орендної  плати  у  разі  оренди окремого індивідуально
визначеного   майна   (крім   нерухомого   майна) встановлюється  за  згодою
сторін,  але  не  менш  як 5 відсотків вартості  орендованого  майна,  а  у разі
коли орендарем є суб\'єкт малого   підприємництва   -   не   менш  як  4
відсотки  вартості орендованого майна. Орендодавець може здійснювати експертну
оцінку майна,  що  передається  в оренду. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно
з Постановами КМ N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000, N 1778
( 1778-2000-п ) від 06.12.2000 )

     8. У  разі  оренди  нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна
бюджетними організаціями та інвалідами з метою  використання під  гаражі  для
спеціальних  засобів  пересування) розмір річної орендної плати визначається за
формулою:

                         Опл = Вп х Сор,

 де Вп  -  вартість  орендованого майна,  визначена експертним шляхом, грн.;
       Сор  -  орендна   ставка,   визначена   згідно  з додатком N 2.
     Експертна   оцінка   вартості    об\'єкта    оренди    повинна враховувати
його  місцезнаходження  і  забезпеченість  інженерними мережами.  Результати
експертної  оцінки  є  чинними  протягом  6 місяців  від дня її проведення, якщо
інший термін не передбачено у звіті з експертної оцінки.
     Якщо орендоване  нежитлове  приміщення  є  частиною   будівлі (споруди),
то   оцінка  вартості  цього  приміщення  проводиться безпосередньо або
опосередковано з  урахуванням  вартості  будівлі (споруди) в цілому за формулою:

                        Вп = Вб : Пб х Пп,

де Вп  -  вартість  орендованого  приміщення,  яке є частиною будівлі (споруди),
грн.;
      Вб - вартість будівлі (споруди) в цілому
(без  вартості  підвальних приміщень,  якщо вони не експлуатуються орендарем),
визначена  експертним  шляхом,  грн.;
      Пп   -   площа орендованого  приміщення,  кв.м;
      Пб  -  площа будівлі (споруди) в цілому   (без   площі   підвальних
приміщень,   якщо   вони   не експлуатуються орендарем), кв.м.
     У  разі  визначення  орендаря  на  конкурсних засадах умовами конкурсу
може  бути  передбачено  більший  розмір орендної плати. (   Пункт  8  доповнено
абзацом  згідно  з  Постановою  КМ  N  75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 ) ( Пункт
8 в редакції Постанови КМ N 699 ( 699-98-п ) від 18.05.98, із  змінами,
внесеними  згідно з Постановою КМ N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

     (   Пункт   9   виключено  на  підставі  Постанови  КМ  N  75 (  75-2000-п
)  від  19.01.2000  ) 9. У разі коли розмір орендної плати за  договорами
оренди, укладеними після введення в дію Закону України  \"Про  оренду  державного
майна\",  перевищує  5 відсотків вартості  орендованого  майна він приймається на
рівні 5 відсотків від вартості цього майна.

     10.  Розмір  річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними
організаціями, а також інвалідами з метою використання
під гаражі для спеціальних засобів пересування становить 1 гривню. (  Пункт  10
в  редакції  Постанови  КМ  N  699  ( 699-98-п ) від 18.05.98,  із  змінами,
внесеними  згідно  з  Постановою  КМ N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

     11.  Витрати  на утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно
кільком  підприємствам,  організаціям,  і прибудинкової території,
розподіляються   між   ними  залежно  від  наявності, кількості,  потужності,
часу роботи електроприладів, систем тепло-і  водопостачання,  каналізації  за
спеціальними  рахунками,  а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної
підприємствами, організаціями  загальної  площі.  ( Пункт 11 із змінами,
внесеними згідно з Постановою КМ N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

     12. Розмір місячної орендної плати  за  перший  місяць  після укладення
договору оренди  чи  перегляду  розміру  орендної  плати розраховується  за
формулою:

                               Опл
                 Опл.міс. =  ------  х Іп.р. х Ім,
                                12

     Опл - річна орендна  плата,  визначена  за  цією  Методикою, грн.;
     Іп.р.  - індекс інфляції за період з початку поточного року (у разі оренди
нерухомого майна -  з  дати  проведення  експертної оцінки)  до  дати  укладення
договору оренди або перегляду розміру орендної плати; Ім - індекс інфляції за
перший місяць оренди. ( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N
699 ( 699-98-п ) від 18.05.98 )

     13.  Розмір  орендної  плати  за  кожний   наступний   місяць визначається
шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на
індекс інфляції за поточний місяць.

     14. Терміни внесення орендної плати визначаються у договорі.

     У договорі оренди цілісного  майнового  комплексу  державного підприємства
рекомендується  встановлювати,  що сплата рендних
платежів має проводитися щоквартально в 5-денний термін від  дати, встановленої
для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за  IV  квартал  -
в  10-денний  термін  від  дати, встановленої для подання річного
бухгалтерського звіту (балансу).

     15.  Платіжні  документи  на  перерахування  до  бюджету  або орендодавцеві
орендних  платежів  подаються  платниками  установам
банку до настання терміну платежу.

     16. Суми орендної плати, зайво перераховані  до  бюджету  або
орендодавцеві, зараховуються  в  рахунок  наступних  платежів  або повертаються
платникові в 5-денний термін від дня  одержання  його письмової заяви.

     17.  У  разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його
регіональне  відділення  чи  представництво,  орендна  плата спрямовується:
     за цілісні  майнові  комплекси  державних  підприємств  -  до державного
бюджету;
     за нерухоме майно державних  підприємств,  організацій  -  70 відсотків
орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству,
організації, на балансі яких перебуває це майно;
     за майно,  що  не  ввійшло до статутного фонду господарського товариства,
створеного у процесі приватизації (корпоратизації), -
до  державного бюджету.  Якщо господарське товариство,  створене у процесі
приватизації (корпоратизації),  утримує об\'єкти  житлового фонду,  що  не
ввійшли  до його статутного фонду,  - 70 відсотків орендної плати до державного
бюджету,  30 відсотків господарському товариству.
     У разі  коли  орендодавцем  майна  є  державне  підприємство, організація,
орендна плата спрямовується:
     за окреме   індивідуально   визначене   майно   підприємства, організації
(крім нерухомого) - підприємству, організації;
     за цілісний   майновий   комплекс   структурного   підрозділу підприємства,
організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати  підприємству,
організації,  30  відсотків  - до державного бюджету.
     У   разі   оренди   закріпленого  за  військовими  частинами, закладами,
установами   та  організаціями  Збройних  Сил,  інших військових  формувань
рухомого  та  нерухомого  військового майна орендна плата згідно із статтею 8
Закону України \"Про  господарську діяльність  у Збройних Силах України\" ( 1076-
14 ) спрямовується до державного   бюджету.  (  Пункт  17  доповнено абзацом
згідно  з Постановою КМ N 158 ( 158-2001-п ) від 21.02.2001 ) ( Пункт 17 в
редакції Постанов КМ N 699 ( 699-98-п ) від 18.05.98,
N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

                                              Додаток 1
                                  до Методики розрахунку і порядку
                                    використання плати за оренду
                                           державного майна 

                          ОРЕНДНІ СТАВКИ
           за використання цілісних майнових комплексів
                      державних підприємств

------------------------------------------------------------------
                                                        |Орендна
                                                        |ставка,
                                                        |відсотків
                                                        |до залиш-
                                                        |кової
                                                        |вартості
                                                        |основних
                                                        |засобів
------------------------------------------------------------------
  Цілісні майнові комплекси державних підприємств:

  торгівлі, з     організації      концертно-видовищної     10
діяльності, випуску та проведення лотерей

  харчової промисловості,   ресторанів,  з  організації      8
виставкової діяльності

  електроенергетики, газової,  хімічної і нафтохімічної      6
промисловості,   чорної  металургії,  зв\'язку,  швейної
промисловості,    громадського     харчування     (крім
ресторанів)

  нафтодобувної промисловості,  лісового  господарства,      5
кольорової металургії

  морського і  автомобільного  транспорту,  будівельних      4
матеріалів,  побутового обслуговування, машинобудування
та металообробки,  освіти,  науки та охорони  здоров\'я,
легкої (крім швейної), паливної промисловості

  Інші об\'єкти                                               3
------------------------------------------------------------------

(  Методику  доповнено  додатком  N 1 згідно з Постановою КМ N 699
(  699-98-п  )  від  18.05.98,  із  змінами,  внесеними  згідно  з
Постановою  КМ  N  1171  (  1171-99-п  )  від 29.06.99, в редакції
Постанови КМ N 75 ( 75-2000-п ) від 19.01.2000 )

                                          Додаток 2
                              до Методики розрахунку і порядку
                           використання плати за оренду державного
                                            майна
                                    (у редакції постанови
                                 Кабінету Міністрів України
                                 від 19 січня 2000 р. N 75)

                          ОРЕНДНІ СТАВКИ
                 за використання нерухомого майна

------------------------------------------------------------------
                                                       |Орендна
                                                       |ставка,
                                                       |відсотків
                                                       |   до
                                                       |вартості
                                                       |нерухомого
                                                       |майна,
                                                       |визначеної
                                                       |експертним
                                                       |шляхом
------------------------------------------------------------------
  Використання орендарем  нерухомого  майна за цільовим
призначенням:

  розміщення нічних  клубів,  казино,  інших   закладів     20
грального та шоу-бізнесу

  провадження концертної     діяльності,     розміщення     15
туристичних  агентств,  пунктів  обміну  валюти,  бірж,
брокерських,    маклерських    і    рекламних   контор,
комерційних   банків,   офісів    брокерів,    дилерів,
авторемонтних    майстерень,   автозаправних   станцій,
ресторанів

  здійснення  торгівлі  непродовольчими  товарами (крім
товарів дитячого асортименту)

  розміщення офісів нерезидентів України

  надання юридичних   консультацій,  консалтингових  та     13
нотаріальних послуг

  надання стоматологічних послуг                            12

  здійснення    торгівлі      продовольчими    товарами
підакцизної групи

  розміщення офісів резидентів України                      10

  здійснення торгівлі  продовольчими   товарами   (крім      8
товарів підакцизної групи)

  провадження підприємницької   діяльності   в   галузі
охорони здоров\'я

  розміщення виставок (крім книжкових та образотворчих)      7

  розміщення підприємств  громадського харчування (крім      5
ресторанів, кафе і барів)

  виконання ремонтно-будівельних робіт

  розміщення закладів культури, кінотеатрів

  видання газет,  розміщення  теле-  та  радіокомпаній,     4,5
інформаційних агентств

  здійснення торгівлі непродовольчими товарами дитячого      4
асортименту

  здійснення книжкової  торгівлі  і  торгівлі  шкільним
приладдям (в частині площ,  які використовуються з цією
метою)

  розміщення громадських організації, які не займаються      3
комерційною діяльністю

  розміщення відділень Ощадбанку,  що приймають платежі
від населення, відділень поштового зв\'язку

  розміщення закладів     науки    (крім    бюджетних),
майстерень художників,  скульпторів, народних майстрів,
членів інших творчих спілок

  провадження підприємницької    діяльності   у   сфері      2
надання  комунальних,  побутових  послуг  (крім  послуг
автосервісу)

  видання літературно-художніх,      науково-технічних,      2
дитячих газет і журналів (крім тих,  для  видання  яких
встановлено орендну ставку у розмірі 1 відсотка)

  розміщення аптек,  які  самостійно  виготовляють ліки
(реалізують готові ліки)

  здійснення торгівлі   продовольчими   товарами    для
пільгових   категорій   громадян   (учасників   Великої
Вітчизняної  війни,  учасників  ліквідації  аварії   на
Чорнобильській   АЕС,   хворих   на   цукровий  діабет,
багатодітних сімей тощо)

  розміщення бібліотек, архівів

  здійснення торгівлі   товарами  дитячого  харчування,      1
розміщення молочних кухонь

  розміщення дитячих  дошкільних   виховних   закладів,
закладів  освіти,  спортивних  закладів (для школярів і
студентів)

  видання дитячих  газет  і  журналів,  співзасновником
яких є органи державної влади

  видання літературно-художніх,       науково-технічних
журналів,    що     виходять     українською     мовою,
співзасновниками яких є органи державної влади

  розміщення фірмових магазинів вітчизняних промислових
підприємств, крім тих, що виробляють товари підакцизної
групи

  організація дозвілля  дітей  та юнацтва у позаурочний
час

  розміщення благодійних      організацій,      фондів,
громадських  організації  інвалідів,  ветеранів  війни,
праці,  які не  займаються  комерційною  діяльністю  (в
частині площ, які використовуються з цією метою)

  розміщення закладів  охорони  здоров\'я  та соціальної      1
допомоги (з частковим самофінансуванням)

Інше використання нерухомого майна                           10
------------------------------------------------------------------
 ----------------
 Примітка. Орендні  ставки  для  вітчизняних  юридичних і фізичних осіб -
суб\'єктів малого підприємництва,  які  провадять            виробничу
діяльність,  застосовуються  з  коефіцієнтом            0,8.

(Додаток  2  в  редакції  Постанови  КМ  N 75 (75-2000-п) від 19.01.2000)

від 23 березня 1995 р. N 213
                           Київ

       ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ
         N 864  ( 864-95-п )  від 31.10.95
         N 525  ( 525-97-п )  від 30.05.97 )  

     На  виконання  статті  6  Указу  Президента  України  від  10
листопада 1994 р.  N 666 ( 666/94 ) \"Про невідкладні  заходи  щодо
прискорення   земельної  реформи  у  сфері  сільськогосподарського
виробництва\" Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

     1.    Затвердити    Методику    грошової    оцінки     земель
сільськогосподарського  призначення  та  населених   пунктів    як
тимчасову (додається).

     2.  Державному  комітетові  по  земельних  ресурсах  разом  з
Міністерством сільського господарства і  продовольства,  Державним
комітетом у  справах  містобудування  і  архітектури,  Українською
академією аграрних  наук  у  місячний  термін  затвердити  Порядок
грошової  оцінки  земель  сільськогосподарського  призначення   та
населених пунктів.

     3. Державному комітетові по земельних ресурсах,  Міністерству
сільського  господарства  і  продовольства,    Уряду    Автономної
Республіки Крим і  облвиконкомам  разом  з  Українською  академією
аграрних наук провести до 1 липня 1995  р.  на  основі  зазначеної
Методики грошову оцінку земель сільськогосподарського  призначення
в  Автономній  Республіці  Крим,  областях,  їх   кадастрових    і
адміністративних районах та сільськогосподарських підприємствах.

     4.  Державному  комітетові  у  справах    містобудування    і
архітектури, Державному комітетові по земельних ресурсах  разом  з
міськвиконкомами провести до 1 жовтня 1995 р. з  метою  виробничої
апробації грошову оцінку земель міст Одеси, Чернігова, Броварів та
смт.  Ланівців Тернопільської області.

     5. Міністерству фінансів профінансувати витрати, пов\'язані  з
грошовою  оцінкою  земель,  за  рахунок  коштів,  передбачених   у
Державному бюджеті України на 1995 рік.

     Виконуючий обов\'язки
     Прем\'єр-міністра України         Є. МАРЧУК

              Міністр
     Кабінету Міністрів України       В. ПУСТОВОЙТЕНКО

     Інд.22

                                      ЗАТВЕРДЖЕНО
                           постановою Кабінету Міністрів України
                            від   23 березня  1995 р. N 213

                             МЕТОДИКА
          грошової оцінки земель сільськогосподарського
                 призначення та населених пунктів
                           (тимчасова)

                      I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     1. Грошова  оцінка  земель  здійснюється  з метою регулювання
відносин при передачі землі у власність,  спадщину,  під  заставу,
при даруванні,  купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди,
визначенні  ставок  земельного  податку,   ціноутворенні,   обліку
сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розміру
внеску  до  статутних  фондів  акціонерних  товариств,  об\'єднань,
кооперативів.

     2.  Інформаційною  базою  для    грошової    оцінки    земель
сільськогосподарського  призначення   є    матеріали    державного
земельного кадастру (кількісна  і  якісна  характеристика  земель,
бонітування  грунтів,  економічна  оцінка    земель),    матеріали
внутрігосподарського  землевпорядкування,  а   земель    населених
пунктів - їх генеральні плани та  проекти  планування  і  забудови
населених пунктів, матеріали економічної оцінки території.

                    II. ГРОШОВА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ
                СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

     3. Грошова оцінка земель  сільськогосподарського  призначення
(далі - земель) провадиться окремо по  орних  землях,  землях  під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами  за
рентним  доходом,  який    формується    залежно    від    якості,
місцерозташування і економічної оцінки земель.

     4. Грошова оцінка земель здійснюється послідовно по: Україні,
Автономній  Республіці  Крим    і    областях,    кадастрових    і
адміністративних  районах,  сільськогосподарських   підприємствах,
окремих земельних ділянках.

     5. В  основу  розрахунку  грошової  оцінки  земель  кладеться
рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і
визначається за даними економічної  оцінки  земель,  проведеної  в
1988 році.

                 Грошова оцінка земель по Україні

     6.  Для  визначення  грошової  оцінки  земель   по    Україні
розраховується диференціальний рентний доход  з  орних  земель  за
економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у  центнерах)
за формулою:

             Рдн = (У х Ц - 3 - 3 х Кнр) : Ц,       (1)

     де Рдн - диференціальний рентний доход з гектара орних земель
(у центнерах);
   У   - урожайність зернових з гектара (у центнерах);
   Ц   - ціна реалізації центнера зерна;
   З   - виробничі затрати на гектар;
   Кнр - коефіцієнт норми рентабельності.

     7.  Крім  диференціального  рентного  доходу,  в   сільському
господарстві створюється абсолютний рентний доход.

     8.  Загальний  рентний    доход    обчислюється    як    сума
диференціального та абсолютного рентних доходів.

     9.  Диференціальний  рентний  доход  з  гектара  земель   під
багаторічними насадженнями,  природними  сіножатями  і  пасовищами
розраховується на  основі  співвідношень  диференціальних  рентних
доходів цих угідь і рентного доходу на орних землях за економічною
оцінкою по виробництву зернових культур за формулою:

                           Рдн х Рд (б) (с) (п)
           Рдн (б) (с) (п) = -------------------      (2)
                                    Рд

     де Рдн (б) (с) (п) - диференціальний рентний доход з  гектара
земель під багаторічними насадженнями (б),  природними  сіножатями
(с) і пасовищами (п) (у центнерах);
     Рдн - диференціальний рентний доход з гектара орних земель (у
центнерах);
     Рд (б) (с)  (п)-  диференціальний  рентний  доход  з  гектара
земель під багаторічними насадженнями (б),  природними  сіножатями
(с)  і  пасовищами  (п)  за  економічною   оцінкою    земель    (у
карбованцях);
     Рд -  диференціальний рентний доход з гектара орних земель за
економічною оцінкою   по   виробництву   зернових    культур    (у
карбованцях).

     10. Грошова оцінка орних  земель,  земель  під  багаторічними
насадженнями,  природними  сіножатями  і  пасовищами  по   Україні
визначається як добуток річного  рентного  доходу  за  економічною
оцінкою по виробництву зернових культур, ціни на зерно  і  терміну
його капіталізації за формулою:

                Гоз = Рздн х Ц х Тк,              (3)
     де Гоз - грошова оцінка гектара орних земель, земель під
            багаторічними насадженнями, природними
            сіножатями, пасовищами по Україні (у карбованцях)
   Рздн   - загальний рентний доход на орних землях, землях під
            багаторічними насадженнями, природними сіножатями
            і пасовищами по Україні  (у центнерах);
   Ц      - ціна центнера зерна (у карбованцях);
   Тк     - термін капіталізації рентного доходу (в роках), який
            встановлюється на рівні 33 років.

       Грошова оцінка земель по Автономній Республіці Крим,
      областях та їх кадастрових і адміністративних районах

     11. Диференціальний рентний доход на орних землях, землях під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і  пасовищами  в
Автономній  Республіці  Крим,  областях  та  їх   кадастрових    і
адміністративних районах обчислюється за формулою:

                        Рдн(у) х Рд(р)
              Рдн (р) = --------------           (4)
                            Рд(у)

     де Рдн (р)- диференціальний рентний  доход  з  гектара  орних
земель,  земель  під  багаторічними    насадженнями,    природними
сіножатями і пасовищами по відповідному регіону р) (у центнерах);

     Рдн(у)  -  диференціальний  рентний  доход  з  гектара  орних
земель,  земель  під  багаторічними    насадженнями,    природними
сіножатями і пасовищами по Україні (у) (у центнерах);

     Рд (р) - диференціальний рентний доход за економічною оцінкою
по виробництву  зернових  культур  на  орних  землях,  землях  під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами  за
оцінкою цих угідь по відповідному регіону (р) (у карбованцях);

     Рд(у) - диференціальний рентний доход за економічною  оцінкою
по виробництву  зернових  культур  на  орних  землях,  землях  під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами  за
оцінкою цих угідь по Україні (у) (у карбованцях).

     12. До  диференціального  рентного  доходу  з  гектара  орних
земель,  земель  під  багаторічними    насадженнями,    природними
сіножатями і пасовищами,  визначеного  за  формулою  4,  додається
абсолютний  рентний  доход  (постійна  величина,  встановлена   по
Україні на гектар угідь, - 1,6 центнера).

     13.  Грошова  оцінка  гектара  орних  земель,   земель    під
багаторічними насадженнями,  природними  сіножатями  і  пасовищами
визначається за формулою 3 і вихідними даними регіонів.

     Грошова оцінка земель сільськогосподарських підприємств

     14. Грошова оцінка земель  колективних  сільськогосподарських
підприємств,        сільськогосподарських            кооперативів,
сільськогосподарських  акціонерних  товариств,  у    тому    числі
створених    на    базі    радгоспів    та    інших      державних
сільськогосподарських  підприємств  (далі  -  сільськогосподарські
підприємства) обчислюється за формулою 3.

     15. Диференціальний рентний доход на орних землях, землях під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і  пасовищами  в
сільськогосподарських підприємствах обчислюється за формулою:

                      Рдн (р) х Рд (п)
             Рдн (п) =----------------
                         Рд (р)

     де Рдн (п)- диференціальний рентний  доход  з  гектара  орних
земель,  земель  під  багаторічними    насадженнями,    природними
сіножатями і пасовищами в сільськогосподарському підприємстві  (п)
(у центнерах);

     Рдн  (р)-  диференціальний  рентний  доход  з  гектара  орних
земель,  земель  під  багаторічними    насадженнями,    природними
сіножатями  і  пасовищами  по  адміністративному  району  (р)   (у
центнерах);

     Рд (п) - диференціальний рентний доход за економічною оцінкою
по виробництву  зернових  культур  на  орних  землях,  землях  під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами  за
оцінкою цих угідь у  сільськогосподарському  підприємстві  (п)  (у
карбованцях);

     Рд (р) - диференціальний рентний доход за економічною оцінкою
по виробництву  зернових  культур  на  орних  землях,  землях  під
багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами  за
оцінкою по адміністративному району (р) (у карбованцях).

     16. До  диференціального  рентного  доходу  з  гектара  орних
земель,  земель  під  багаторічними    насадженнями,    природними
сіножатями  і  пасовищами,  обчисленого  в   сільськогосподарських
підприємствах,  додається  абсолютний  рентний  доход    (постійна
величина, встановлена по Україні на гектар угідь, - 1,6 центнера).

     17. Загальна  грошова  оцінка  земель  сільськогосподарського
підприємства  обчислюється  виходячи  з  грошової  оцінки   одного
гектара  відповідних  угідь  і    їх    площ    у    межах    його
землекористування.

             Грошова оцінка окремої земельної ділянки

     18.  Грошова  оцінка  окремої  земельної  ділянки  (території
сільськогосподарських  угідь,  що  знаходяться  у  власності   або
користуванні юридичних та фізичних осіб)  визначається  на  основі
шкал грошової оцінки агровиробничих груп грунтів.

     19.  Шкали  грошової  оцінки  агровиробничих  груп    грунтів
розраховуються за формулою:

                             Г х Багр
                    Гагр = -----------           ( 6)
                                Б
     де Гагр - грошова  оцінка  агровиробничої  групи  грунтів  (у
карбованцях);
   Багр  - бал бонітету агровиробничої групи грунтів;
   Б     - бал   бонітету   гектара  відповідних   угідь   по
           сільськогосподарському підприємству;
   Г     - грошова   оцінка  гектара  відповідних  угідь   по
           сільськогосподарському       підприємству       (у
           карбованцях).

     20.  Загальна  грошова  оцінка  окремої  земельної    ділянки
визначається сумою добутків площ агровиробничих груп грунтів на їх
грошові оцінки.

           III.  ГРОШОВА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

     21. Грошова оцінка земель населених пунктів  визначається  за
формулою:
                       В х Нп
                 Цн =  -------   х Кф х Км,        (7)
                         Нк
  де Цн - грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у
          карбованцях);
   В    - норматив витрат на освоєння та облаштування території в
          розрахунку на квадратний метр (у карбованцях);
   Нп   - норма прибутку (6 %);
   Нк   - норма капіталізації (3 %);
   Кф   - коефіцієнт,    який    характеризує    функціональне
          використання  земельної ділянки (під  житлову  та
          громадську  забудову, для промисловості,  транспорту
          тощо);
   Км   - коефіцієнт,   який   характеризує  місцерозташування
          земельної ділянки.

     Норматив витрат на освоєння  та  облаштування  території  (В)
включає капіталовкладення на її інженерну підготовку,  будівництво
головних споруд і магістральних мереж водопостачання, каналізації,
теплозабезпечення,    електропостачання    (включаючи     зовнішнє
освітлення), слабкострумових  пристроїв,  газопостачання,  дощової
каналізації,  вартість  санітарної  очистки,  зелених   насаджень,
вулично-дорожної мережі, міського транспорту, об\'єктів  соціальної
інфраструктури загально- міського значення,  а  також  витрати  на
компенсацію збитків, пов\'язаних із зміною  характеру  використання
території.

     Коефіцієнт,  який  характеризує   місцеположення    земельної
ділянки (Км), обчислюється за формулою:

                Км = Км1 х Км2 х Км3,            (8)

     де Км1 - коефіцієнт, який  характеризує  регіональні  фактори
місцеположення земельної ділянки, зокрема:

     а)  чисельність  населення   та    адміністративний    статус
населеного пункту, його місце в системі розселення;

     б) розміщення  в  межах  населених  пунктів,  розташованих  у
приміських зонах великих міст;

     в) розміщення в межах  населених  пунктів,  що  мають  статус
курортів.

     Км2  -  коефіцієнт,  який  характеризує   зональні    фактори
місцеположення  земельної  ділянки  в  межах  населених   пунктів,
зокрема:

     а) відстань до  загальноміського  центру  населеного  пункту,
концентрованих місць праці, масового відпочинку населення;

     б) розташування в ядрі центру великих і  найбільших  міст  та
інших населених  пунктів,  що  мають  особливо  важливе  історичне
значення, в приморській смузі населених пунктів.

     Км3  -  коефіцієнт,  який  характеризує   локальні    фактори
місцеположення земельної ділянки  за  територіально-планувальними,
інженерногеологічними,                       історико-культурними,
природно-ландшафтними, санітарно-гігієнічними  умовами  та  рівнем
облаштування території.

     22. ( Пункт 22 втратив чинність на підставі  Постанови  КМ
N 525 ( 525-97-п ) від  30.05.97  )  Якщо  грошову  оцінку  земель
несільськогосподарського   призначення    не    проведено,    вона
визначається за формулою:

             Цн = Бн х Пз х Кф х Км, *)                  ( 9 )

     *) Ця   формула  не  застосовується  для  населених  пунктів,
визначених у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від  23
березня 1995 р. N 213.

де  Цн - грошова оцінка земельної ділянки (у карбованцях);
    Бн - базова   вартість  одного  квадратного  метра  земельної
         ділянки (у карбованцях);
    Пз - площа земельної ділянки (у квадратних метрах);
    Кф - коєфіцієнт,  який характеризує функціональне використання
         земельної ділянки (під житлову  та  громадську  забудову,
         для промисловості, транспорту тощо);
    Км - коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної
         ділянки.

     Базова вартість  одного  квадратного  метра земельної ділянки
(Бн)   дорівнює   стократному    розміру    земельного    податку,
встановленого    згідно  із  Законом  України \"Про плату за землю\"
( 2535-12 ).
     Якщо земельна  ділянка  несільськогосподарського  призначення
знаходиться за межами населеного пункту,  ціна одного  квадратного
метра її дорівнює десятикратному розміру грошової оцінки ріллі.

     Ціна земельної  ділянки  у  разі  її  продажу визначається на
основі грошової  оцінки  з  урахуванням  поточних  і  стратегічних
завдань  розвитку відповідної території та кон\'юктури ринку і може
бути зменшена,  але не більш  як на 50 відсотків, а у разі продажу
земельної   ділянки   разом   з  розташованими  на  ній  об\'єктами
незавершеного  будівництва  -  на  50-90  відсотків  залежно   від
належності   цих   об\'єктів  до  груп  (перспективних,  звичайних,
безперспективних тощо).
( Розділ III доповнено пунктом 22 згідно з Постановою КМ N 864
( 864-95-п ) від 31.10.95

від 30 травня 1997 р. N 525
                            Київ

     На виконання пункту 3 постанови Верховної Ради України від 19
вересня 1996 р. \"Про порядок введення в дію  Закону  України  \"Про
внесення змін і доповнень до Закону України \"Про плату  за  землю\"
( 379/96-ВР ) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

     1. Затвердити     Методику     грошової     оцінки     земель
несільськогосподарського   призначення   (крім   земель  населених
пунктів), (додається).

     2. Державному  комітетові  по  земельних  ресурсах  разом   з
Міністерством    сільського    господарства    і    продовольства,
Міністерством лісового господарства, Державним комітетом у справах
містобудування  і  архітектури,  Державним  комітетом  по  водному
господарству,  Українською академією аграрних наук  у  тримісячний
термін     розробити     Порядок     грошової     оцінки    земель
несільськогосподарського  призначення   (крім   земель   населених
пунктів).

     3. Державному  комітетові по земельних ресурсах разом з Радою
міністрів    Автономної    Республіки    Крим,    обласними     та
Севастопольською  міською державними адміністраціями провести до 1
січня  1999  р.  грошову  оцінку  земель  несільськогосподарського
призначення   (крім   земель   населених  пунктів)  відповідно  до
зазначеної Методики;

     4. Раді міністрів Автономної  Республіки  Крим,  обласним  та
Севастопольській  міській  державним адміністраціям профінансувати
витрати,  пов\'язані   з   проведенням   грошової   оцінки   земель
несільськогосподарського   призначення   (крім   земель  населених
пунктів),  за рахунок коштів,  які надходять від сплати земельного
податку.

     5. Визнати  такою,  що втратила чинність,  постанову Кабінету
Міністрів України від 31 жовтня 1995 р.  N 864 ( 864-95-п  )  \"Про
внесення    доповнень   до   Методики   грошової   оцінки   земель
сільськогосподарського  призначення  та  населених  пунктів\"   (ЗП
України, 1996 р., N 3, ст. 82).

     Прем\'єр-міністр України                        П.ЛАЗАРЕНКО

     Інд.22

                                       ЗАТВЕРДЖЕНО
                           постановою Кабінету Міністрів України
                                 від 30 травня 1997 р. N 525

                             МЕТОДИКА
                      грошової оцінки земель
               несільськогосподарського призначення
                 (крім земель населених пунктів)

                      1. Загальні положення

     1.1. Грошова     оцінка    земель    несільськогосподарського
призначення (крім земель населених пунктів) здійснюється  з  метою
економічного   регулювання   земельних   відносин   при  укладанні
цивільно-правових угод,  передбачених законодавством  України,  та
визначення  розмірів  земельного  податку і проводиться для земель
промисловості, транспорту, зв\'язку, оборони та іншого призначення;
земель    природоохоронного,    оздоровчого,    рекреаційного   та
історико-культурного  призначення;  земель  лісового   і   водного
фондів; земель запасу.

     1.2. Об\'єктами         грошової         оцінки         земель
несільськогосподарського  призначення  є  земельні   ділянки,   що
використовуються  за  функціональним  призначенням  незалежно  від
того, до якої категорії вони віднесені.

     1.3. Інформаційною базою для грошової  оцінки  цих  земель  є
відомості  державних  кадастрів (земельного,  лісового,  водного),
землевпорядної  та  містобудівної   документації,   інвентаризації
земель.

     1.4. В    основу    грошової    оцінки    земель    покладено
капіталізований  рентний  доход,  що  визначається  відповідно  до
функціонального   використання   і   місцерозташування   земельних
ділянок.

             2. Грошова оцінка земель промисловості,
        транспорту, зв\'язку, оборони та іншого призначення

     2.1. В    основу    розрахунку    грошової    оцінки   земель
промисловості,  транспорту, зв\'язку, оборони та іншого призначення
покладено  рентний  доход  від  цільового  використання  земельних
ділянок та здійсненого поліпшення їх облаштування.

     2.2. Грошова  оцінка  земель  промисловості,  транспорту   та
зв\'язку визначається за формулою:

                    Цн = Рпнп х  Тк х Кф х Км,

  де Цн   - грошова  оцінка  одного  квадратного  метра  земельної
            ділянки (у гривнях);

     Рпнп - рентний   доход,   який   створюється   за   рахунок
            облаштування земельної ділянки (у гривнях);

     Тк   - термін    капіталізації    рентного    доходу,    який
            встановлюється на рівні 33 років;

     Кф   - коефіцієнт, який враховує  функціональне  використання
            земельної ділянки;

     Км   - коефіцієнт, який враховує місцерозташування  земельної
            ділянки.

     Коефіцієнт, який враховує місцерозташування земельної ділянки
(Км), обчислюється за формулою:

                          Км =  Кр х Кл,

  де Кр   - коефіцієнт,   який   враховує   регіональні    фактори
            місцерозташування земельної ділянки (віддаленість  від
            центру   адміністративного   району   та   найближчого
            населеного   пункту,   що   має   магістральні   шляхи
            сполучення, входження до приміської зони великих  міст
            тощо);

     Кд   - коефіцієнт,    який    враховує    локальні    фактори
            місцерозташування      земельної      ділянки       за
            територіально-планувальними,   інженерно-геологічними,
            історико-культурними,           природно-ландшафтними,
            санітарно-гігієнічними та іншими умовами.

     2.3. Грошова оцінка земельних  ділянок,  наданих  для  потреб
оборони  та  іншого  призначення,  визначається  з  урахуванням їх
фактичного  використання,  на  основі   положень,   викладених   у
відповідних  розділах  цієї  Методики  і  Методики грошової оцінки
земель сільськогосподарського призначення  та  населених  пунктів,
затвердженої  постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня
1995 р. N 213 ( 213-95-п ).

           3. Грошова оцінка земель природоохоронного,
        оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
                           призначення

     3.1. Грошова оцінка  земель  природоохоронного,  оздоровчого,
рекреаційного  та історико-культурного призначення визначається за
формулою:

                      Цн =  Е х  Тк х  Кмц,
  де Цн   - грошова  оцінка  одного  квадратного  метра  земельної
            ділянки (у гривнях);

     Е    - нормативний  середньорічний  економічний   ефект   від
            використання  відповідно  земель   природоохоронного,
            оздоровчого,  рекреаційного  та   історико-культурного
            призначення в розрахунку на один  квадратний  метр  (у
            гривнях);

     Тк   - термін  капіталізації   нормативного   середньорічного
            економічного ефекту, який встановлюється на  рівні  33
            років;

     Кмц  - коефіцієнт,  який  характеризує  місцерозташування  та
            цінність земельної ділянки відповідного призначення.

             4. Грошова оцінка земель лісового фонду

     4.1. Грошова    оцінка    лісових   земель   лісового   фонду
визначається за формулою:

                    Цнол = Ел х Тк х К1 х К2,

  де Цнол - грошова оцінка одного гектара лісових земель  лісового
            фонду  певного  типу  лісорослинних  умов   у   певній
            лісорослинній  зоні  та  певній  групі   і   категорії
            захисності лісів (у гривнях);

     Ел   - нормативний  середньорічний  економічний   ефект   від
            використання лісових  земель  лісового  фонду  певного
            типу лісорослинних умов у певній лісорослинній зоні та
            певній  групі  і   категорії   захисності   лісів   (у
            гривнях);

     Тк   - термін  капіталізації   нормативного   середньорічного
            економічного ефекту, який встановлюється на  рівні  50
            років;

     К1   - коефіцієнт,  який  враховує  ефект  від   використання
            природних корисних властивостей лісів;

     К2   - коефіцієнт,  який  враховує  відповідність   фактичної
            лісистості території оптимальній.

     4.2. Коефіцієнт,   який   враховує   ефект  від  використання
природних корисних властивостей лісів (К1) визначається експертним
шляхом.

     4.3. Коефіцієнт,   який   враховує   відповідність  фактичної
лісистості   оптимальній   (К2),   обчислюється   як    відношення
оптимальної лісистості до фактичної.

     4.4. Грошова оцінка нелісових земель лісового фонду,  а також
земель   природоохоронного,    оздоровчого,    рекреаційного    та
історико-культурного  призначення  проводиться на основі положень,
викладених  у  відповідних  розділах  цієї  Методики  і   Методики
грошової   оцінки  земель  сільськогосподарського  призначення  та
населених  пунктів,  затвердженої  постановою  Кабінету  Міністрів
України від 23 березня 1995 р. N 213 ( 213-95-п ).

              5. Грошова оцінка земель водного фонду

     5.1. Грошова  оцінка  земель  під морями,  річками,  озерами,
водосховищами, іншими водоймами здійснюється за формулою:

                  Цн =  Ев х Тк х К1 х К2 х К3,

  де Цн   - грошова оцінка одного  гектара  земель  під  водою  (у
            гривнях);

     Ев   - нормативний  середньорічний  економічний   ефект   від
            використання зазначених земельних ділянок;

     Тк   - термін  капіталізації   нормативного   середньорічного
            економічного ефекту, який встановлюється на  рівні  33
            років;

     К1   - коефіцієнт, який  враховує  місцерозташування  водного
            об\'єкта;

     К2   - коефіцієнт,  який  враховує  якісний  склад  та   його
            екологічне значення;

     К3   - коефіцієнт, який враховує  функціональне  використання
            водного об\'єкта.

     5.2. Землі  під  гідротехнічними та іншими водогосподарськими
спорудами,  землі  островів,  прибережних  захисних   смуг,   смуг
відведення,  берегових смуг водних шляхів оцінюються з урахуванням
їх фактичного  використання,  на  основі  положень,  викладених  у
відповідних  розділах  цієї  Методики  і  Методики грошової оцінки
земель сільськогосподарського призначення  та  населених  пунктів,
затвердженої  постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня
1995 р. N 213.

                 6. Грошова оцінка земель запасу

     6.1. Грошова оцінка земель запасу визначається за угіддями  з
урахуванням  облікових даних державного земельного кадастру:  ліси
та лісовкриті площі - відповідно до розділу 4 цієї  Методики;  під
водою    -    відповідно    до    розділу    5    цієї   Методики;
сільськогосподарські угіддя - відповідно  до  розділу  2  Методики
грошової   оцінки  земель  сільськогосподарського  призначення  та
населених  пунктів,  затвердженої  постановою  Кабінету  Міністрів
України від 23 березня 1995 р. N 213

N 2 від 31.01.92
                        м.Київ

vd920131 vn2

     ( Із змінами, внесеними  згідно з Постановами Пленуму
                                   Верховного Суду України
       N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92
       N  2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95
       N 12 ( v0012700-96 ) від 01.11.96
       N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     Розгляд судами  справ  за  скаргами  на  нотаріальні  дії або
відмову  в  їх  вчиненні  є  важливою  гарантією  прав   громадян,
юридичних осіб і інтересів держави.  Вивчення судової практики в
цих справах свідчить,  що вони  в основному  вирішуються  судами
правильно.  Разом з тим є випадки, коли  суди  розглядають  ці
вимоги  в  окремому  провадженні  при наявності   спору   про
право   цивільне;   неточно   визначають процесуальне становище
осіб, які беруть участь у справі, вирішують справи   всупереч
законодавству,   що  регулює  вчинення  певних нотаріальних дій;
не реагують окремими ухвалами або поданнями  на причини виявлених
правопорушень.

     Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

     1. Звернути  увагу  судів на необхідність усунення недоліків,
що мають місце у практиці  розгляду  ними  справ  за  скаргами  на
нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні.  Вирішення цих справ у
точній відповідності  з  законодавством має  сприяти зміцненню
законності в сфері цивільних правовідносин, що  виникають  із
нотаріально-посвідчених  договорів,  оформлення спадкових  прав і
виконавчих написів,  вчинення інших нотаріальних дій.

     2. При  розгляді  справ  даної  категорії належить керуватись
статтями 285-288 Цивільного процесуального кодексу  України  (ЦПК)
( 1502-06 ), відповідними нормами законів України  \"Про  нотаріат\"
( 3425-12 ),  \"Про власність\" ( 697-12 ) та нормами  цивільного  і
іншого законодавства України, що стосується нотаріальних дій,  які
належить  вчинити.  (  Пункт  2  в  редакції   Постанови   Пленуму
Верховного Суду України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )

     3. За правилами глави 39 ЦПК ( 1501-06 ) в  порядку  окремого
провадження розглядаються  скарги на нотаріальні дії або відмову в
їх вчиненні громадян  і  юридичних  осіб,  відносно  яких  вчинена
нотаріальна дія або одержана відмова на її вчинення.  В  такому  ж
порядку  розглядаються  справи,  порушені  у  зв\'язку  з протестом
прокурора на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні.
Особи, які  не брали участі у вчиненні нотаріальних дій,  але
вважають,  що їх права і  охоронювані  законом  інтереси  порушені
нотаріальною   дією,  вправі  звернутись  до  суду  з  відповідним
позовом. Якщо така особа звернулась зі скаргою на нотаріальну дію,
суддя стосовно до  правил  ч.3  ст.255 ЦПК ( 1502-06 ) відмовляє у
прийнятті заяви і роз\'яснює заявникові його право на  пред\'явлення
позову.

     4. Скарга  (протест)  на  нотаріальні  дії  або  відмову в їх
вчиненні подається на ім\'я районного (міського) народного суду  за
місцем  знаходження  державної  нотаріальної  контори,  державного
нотаріального архіву,  іншого відповідного органу,  робочого місця
приватного  нотаріуса,  до  відання  яких  віднесено  їх  вчинення
(частини 1-3 ст.285 ЦПК, ст.50  Закону  України  \"Про  нотаріат\"),
через цей орган. ( Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2  (
v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     Нотаріальна контора або інший орган,  що виконує  нотаріальні
дії,  зобов\'язані  направити  суду  скаргу (протест) з необхідними
матеріалами та своїми поясненнями не  пізніше  трьох  днів  з  дня
одержання  скарги,  незалежно  від  строку її подачі.  Питання про
додержання заявником встановленого для  подачі  скарги  (протесту)
десятиденного   строку  вирішує  суд.  Цей  строк  обчислюється  з
наступного дня після  вчинення  оскарженої  нотаріальної  дії  або
відмови  вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним,  якщо
до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органу,  що
виконує нотарільні дії, або безпосередньо до суду.
     Пропущений  з  поважних  причин  строк  на   подання   скарги
(протесту)  може бути поновлений судом на прохання заінтересованої
особи (прокурора). Скарга (протест), подана після закінчення цього
строку,  залишається  без   розгляду   відповідно   до   ст.85 ЦПК
( 1501-06 ), якщо суд не знайде підстав для  його  поновлення  або
про поновлення строку не заявлялось прохання. Ухвала про залишення
скарги без розгляду не є перешкодою для пред\'явлення  відповідного
позову.
     Оскільки  справи  даної   категорії  розглядаються  судом  за
правилами  ЦПК  (  1501-06,  1502-06,  1503-06  )  з  винятками  і
доповненнями, зазначеними в главі 39, скарга (протест) за формою і
змістом мають відповідати вимогам ст.137 ЦПК.  При  подачі  скарги
без  додержання  вимог  цієї  норми  закону  суддя   на   підставі
ст.139 ЦПК  постановляє  ухвалу  про залишення скарги без  руху  і
надає заявникові  строк  для  виправлення  її  недоліків,  а  якщо
протягом цього строку вони не  будуть  усунені,  повертає  скаргу,
постановивши про це мотивовану ухвалу.

     5. Роз\'яснити судам,  що в справах за скаргами на нотаріальні
дії або відмову в їх вчиненні відповідно нотаріуси та інші органи,
що  виконують  нотаріальні  дії,  беруть  участь як заінтересовані
особи (ст.98 ЦПК) і  несуть  обов\'язки  та  користуються  правами,
передбаченими   ст.99 ЦПК   (  1501-06  ),  в  тому  числі  правом
оскаржувати рішення і ухвали суду. (  Абзац  перший  пункту  5  із
змінами, внесеними згідно з  Постановою  Пленуму  Верховного  Суду
України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     Якщо справа порушується за протестом прокурора,  суд притягує
до участі  в  справі  як  заявника  особу  (осіб),  відносно  якої
вчинялась  опротестована  нотаріальна  дія  або відмовлено вчинити
таку дію.

     6. Судам   слід   мати   на  увазі,  що  в  порядку  окремого
провадження справи за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх
вчиненні розглядаються за умови,  що у заявника відсутній спір про
право цивільне, підвідомчий суду.
     Якщо заявник оспорює достовірність засвідченого факту,  права
і обов\'язки,  основані   на   вчиненій   нотаріальній   дії,   чи
правильність  документів,  необхідних  для цього,  або коли іншими
особами оспорюються права і обов\'язки,  набуття яких  пов\'язане  з
вчиненням   нотаріальних   дій,   заяви  розглядаються  в  порядку
позовного  провадження.  Не  можуть,  наприклад,  розглядатись   в
порядку  окремого  провадження за правилами глави 39 ЦПК скарги на
відмову у видачі свідоцтва про  право  на  спадщину  за  пропуском
строку  на  прийняття її з посиланням на поважність причини цього,
скарги,  в яких  оспорюється  правильність  (дійсність)  прийнятої
відмови від спадщини, достовірність документів про правоздатність,
дієздатність, повноваження учасників договору.
     Відповідно до  вимог  ч.3 ст.255 ЦПК,  якщо в матеріалах,  що
надійшли  зі  скаргою,  є  дані  про  наявність  спору  про  право
цивільне,  підвідомчого суду, суддя відмовляє в прийнятті скарги і
роз\'яснює заінтересованим особам,  що вони вправі подати позов  на
загальних підставах,  а коли це виявлено при розгляді справи - суд
залишає скаргу без розгляду із зазначеними роз\'ясненнями. 

     7. Для забезпечення правильного та своєчасного розгляду скарг
(протестів) суддя,  порушуючи справу,  зобов\'язаний відповідно  до
вимог  ст.143 ЦПК  (  1502-06  )  провести  всі  необхідні дії для
підготовки   її   до   судового  розгляду.  Зокрема,   витребувати
документи, що  стосуються  вчиненої  нотаріальної  дії  (оригінали
нотаріально посвідченого договору,  заповіту,  свідоцтва про право
на спадщину, про  право власності  на  частку  в  спільному  майні
подружжя,  довіреності,  іншого  документу,  виданого нотаріальним
органом: документи, що підтверджують  безспірність  заборгованості
або іншої відповідальності боржника тощо): постанову нотаріуса або
відповідний  акт  іншого  органу  (службової  особи),  що  виконує
нотаріальні  дії,  про  відмову  вчинити  дану  нотаріальну   дію;
витребувати   документи,   які   заявник   просив  посвідчити  або
засвідчити.
( Пункт 7  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )

     8. При вирішенні питання про обгрунтованість скарг суди мають
виходити з того,  що нотаріальні дії повинні вчинятись  у  суворій
відповідності з встановленими для даного органу чи службової особи
компетенцією і порядком їх вчинення,  не допускаючи при  цьому  як
потурання  відхиленням від зазначеного порядку,  так і формального
скасування нотаріальної дії,  коли ці відхилення не вплинули на її
вчинення.  Зокрема,  нотаріальна дія не може бути скасована лише з
мотивів недодержання таємниці її вчинення,  оскільки за  ч.7  ст.8
Закону України \"Про нотаріат\" ( 3425-12 ) правовим наслідком цього
порушення   є   притягнення   до    встановленої    законодавством
відповідальності винних службових осіб. ( Абзац перший пункту 8 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного  Суду
України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     Відмова у вчиненні нотаріальної дії визнається обгрунтованою,
якщо  вчинення такої дії суперечить закону,  дія підлягає вчиненню
іншим нотаріусом або іншою посадовою  особою, або з проханням  про
вчинення  нотаріальної  дії  звернулась  недієздатна  особа  чи її
представник,  який не має необхідних повноважень, або якщо  угода,
що  укладається  від  імені  юридичної  особи,  суперечить  цілям,
вказаним в її статуті  чи  положенні,  а  також  коли  подані  для
вчинення нотаріальної  дії  документи  не   відповідають   вимогам
діючого законодавства  або  містять відомості,  що порочать честь,
гідність громадян (ст.49 Закону України \"Про нотаріат\"). ( Абзац
другий пункту 8  в  редакції  Постанови  Пленуму  Верховного  Суду
України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )

     9.  Судам  необхідно  враховувати,  що  нотаріуси,  а   також
посадові особи виконавчих комітетів сільських,  селищних,  міських
Рад,  на  яких  рішенням  виконавчого  комітету  відповідної  Ради
покладено вчинення нотаріальних дій, зобов\'язані  посвідчувати  не
тільки угоди, щодо  яких  законодавством  встановлена  обов\'язкова
нотаріальна форма, а й інші угоди, які сторони бажають  укласти  в
такій формі (ст.54 Закону України \"Про нотаріат\"). ( Абзац  перший
пункту 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N  2
( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     Громадянин вправі    вимагати    нотаріального    посвідчення
будь-якої  незабороненої  угоди  щодо  свого   майна   (наприклад,
продати, обміняти автомобіль, в тому числі і куплений на пільгових
умовах щодо черговості і переваг на продаж).  Склад,  кількість  і
вартість   майна,   що   може  набути  за  угодою  громадянин,  не
обмежується,  крім випадків,  передбачених законом  (ст.13  Закону
України \"Про власність\" ( 697-12 ).
     Для  укладання  угоди  про  відчуження  майна,  яке  придбане
внаслідок  спільної праці членів сім\'ї чи за їх спільні кошти,  чи
майна осіб,  що ведуть селянське (фермерське)  господарство,  коли
вони  його придбали спільно,  а інше не передбачалось їх письмовою
угодою, або про передачу такого майна  у  користування,  володіння
іншим  особам,  у відповідності зі ст.4,  п.1 ст.17,  ст.18 Закону
України \"Про власність\" необхідна згода  всіх  учасників  спільної
сумісної власності. ( Абзац третій пункту 9 в  редакції  Постанови
Пленуму Верховного Суду України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
( Пункт 9  із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     10. При вирішенні  справ  за  скаргами  на  нотаріальні  дії,
пов\'язані  з  посвідченням  угод щодо володіння,  користування або
розпорядження  жилими  будинками,  будівлями  і  приміщеннями  або
відмовою в цьому, судам, зокрема, належить виходити з того, що:
      а) після повного внесення членом житлового, житлово-
будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або
товариства внеску за  квартиру,  дачу,  гараж,  іншу  будівлю  або
приміщення, надані йому в користування, викупу наймачем (придбання
на інших підставах) жилого  приміщення  в  будинку  державного  чи
громадського  житлового  фонду  вони  стають власниками зазначених
приміщень чи будівель і відповідно до ст.15  Закону  України  \"Про
власність\"  їм не може бути відмовлено в посвідченні укладеного на
їх розсуд на це майно договору купівлі-продажу,  міни,  дарування,
оренди  або іншої угоди,  що не суперечить закону,  в тому числі в
залежності від прийняття набувача до кооперативу, знаходження його
на обліку для поліпшення житлових умов;
     б)  чинне  законодавство  не  пов\'язує  можливість  укладення
громадянином  договору  купівлі-продажу,  міни,  дарування  жилого
будинку  (частини  його)  залежно  від  дозволу  на  це  виконкому
місцевої  Ради,  наявності   у   набувача   прописки   за   місцем
знаходження  будинку;  (  Підпункт  \"б\"  пункту  10  із   змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N  2
( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     в) ( Підпункт \"в\" пункту 10 виключено на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     г) оскільки відповідно до  ст.30 ЗК ( 561-12 )  при  переході
права  власності  на будівлю і  споруду  разом  з  цими  об\'єктами
переходить і право  володіння  та  користування земельною ділянкою
без  зміни  її  цільового  призначення,  тому  і   при   укладенні
громадянами  договору  купівлі-продажу,  міни,  дарування   жилого
будинку  в  сільській місцевості не потрібне  попереднє  вирішення
питання  про  надання  набувачу  у володіння земельної ділянки при
будинку. ( Підпункт \"г\" пункту 10 із змінами, внесеними  згідно  з
Постановою Пленуму Верховного  Суду  N  13  (  v0013700-92  )  від
25.12.92 )
( Пункт 10 із  змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     11. Розглядаючи  справи  за  скаргами  на  нотаріальні   дії,
пов\'язані  з оформленням права на спадщину або відмову вчинити їх,
судам слід мати на увазі, що:
     а) скарги на відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину
спадкоємцю,  який у шестимісячний строк вчинив передбачені  ст.549
ЦК  (  1540-06  )  дії,  що  свідчать  про   прийняття   спадщини,
розглядаються  за  правилами  глави  39 ЦПК   (  1501-06  ),  крім
випадків, коли у заявника відсутні необхідні для  одержання  цього
свідоцтва документи   і   вимоги   мають  вирішуватись  в  порядку
позовного провадження,  або в  порядку,  передбаченому  главою  37
цього ж Кодексу, коли вони полягають у встановленні факту вступу в
управління або  володіння  спадковим  майном  (п.1  ст.549  ЦК)  і
відсутній спір про право цивільне;
     б) видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям,  які у
встановлений  строк  вчинили  передбачені законом дії по прийняттю
спадщини, не обмежена певним строком давності;
     в) фактичний  вступ  в  управління  або  володіння  спадковим
майном,  яке  спадкодавець  заповів  іншій  особі  (якщо  вона  не
відмовилась   від   спадщини)   або   одержання  за  заповідальним
розпорядженням  вкладу,   не   може   розглядатись   як   вчинення
передбачених законом дій по прийняттю спадщини;
     г) зроблене в останньому заповіті розпорядження  на  вклад  в
Ощадному банку України або в іншій відповідній кредитній  установі
України згідно зі ст.544 ЦК  (  1540-06  )  скасовує  дані  раніше
вкладником зазначеним установам на випадок  смерті  вказівки  щодо
цих вкладів;
     д) при  вирішенні  питання  про додержання вимог про право на
обов\'язкову  частку  в  спадщині  (ст.535  ЦК)  враховуються   всі
спадкоємці за законом,  які могли бути закликані до спадкування (і
ті,  що  не  прийняли  спадщину  або  відмовились   від   неї)   і
незаповідане  майно,  що  перейшло  до особи,  яка має право на цю
частку  як  до  спадкоємця  за  законом,  в  тому  числі  предмети
домашньої обстановки та вжитку;
     е) за змістом ст.562 ЦК і ст.67 Закону України \"Про нотаріат\"
(  3425-12  ) при  наявності  угоди  між  спадкоємцями  про  поділ
спадкового  майна  свідоцтво  про  право  на спадщину видається на
реальні його частки згідно з цією угодою; (  Підпункт  \"е\"  пункту
11 із змінами, внесеними згідно з  Постановою  Пленуму  Верховного
Суду України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     ж) питання про правильність дій  щодо  видачі  свідоцтва  про
право  на  спадщину  на  землю,  надану  громадянам  для   ведення
селянського (фермерського) й особистого  підсобного  господарства,
садівництва,  будівництва  та  обслуговування  жилих  будинків   і
задоволення   інших   потреб,   передбачених   законом,   належить
вирішувати з урахуванням вимог ЗК про  порядок  та  умови  надання
землі у приватну власність і розміри земельних  ділянок,  а  також
положень постанов Верховної Ради України від 18 грудня  1990  року
\"Про порядок введення в дію Земельного Кодексу Української РСР\"
( 562-12 ) і \"Про  земельну  реформу\"  (  563-12  )  та  постанови
Верховної Ради України від 13 березня 1992 року  \"Про  прискорення
земельної реформи та приватизації землі\" ( 2200-12 ).  (  Підпункт
\"ж\" пункту 11 із змінами, внесеними згідно  з  Постановою  Пленуму
Верховного Суду N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) ( Пункт 11 із
змінами,  внесеними  згідно  з  Постановою  Пленуму Верховного
Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     12. Роз\'яснити судам, що згідно  з  статтями  34,  70  Закону
України \"Про нотаріат\" ( 3425-12 ) свідоцтво про  право  власності
на частку в спільному майні подружжя може бути  видане  не  тільки
державним, а й  приватним  нотаріусом.  До  виключної  компетенції
державного нотаріуса відноситься  видача  таких  свідоцтв  лише  у
разі смерті одного з подружжя (статті  36,  71  Закону).  (  Абзац
перший пункту 12 в  редакції  Постанов  Пленумів  Верховного  Суду
України N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95, N  12  (  v0012700-96  )
від 01.11.96 )
     Такі свідоцтва   про   право   власності  на  жилий  будинок,
квартиру,  дачу,  садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше
нерухоме майно видаються за місцем їх знаходження. ( Абзац  другий
пункту 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду  України
N 2 ( v0002700-95 ) від 13.01.95 )
     У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності
на  частку  в  їх спільному майні видається державною нотаріальною
конторою за місцем відкриття спадщини. ( Абзац третій пункту 12  в
редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 ( v0002700-
95 ) від 13.01.95 )
     В період шлюбу і після його розірвання це свідоцтво на частку
видається на  підставі  і  відповідно  до спільної письмової заяви
подружжя.  У разі смерті одного з подружжя другому з них  за  його
письмовою  заявою свідоцтво може бути видане на половину спільного
майна  з  обов\'язковим  повідомленням  про  це  спадкоємців,   які
прийняли спадщину.
     При відсутності спору про право на майно скарги подружжя і їх
спадкоємців щодо вчинення або відмови у вчиненні цієї нотаріальної
дії  вирішуються в порядку окремого провадження за правилами глави
39 ЦПК ( 1501-06 ).
     Включення  в  свідоцтво  про  право  власності  на  частку  в
спільному майні подружжя частини вкладу, внесеного  відповідно  до
Закону України \"Про банки і банківську діяльність\" (  872-12  )  в
Ощадний банк України чи  іншу  передбачену  цим  Законом  кредитну
установу,  на  який  є  заповідальне   розпорядження   другого   з
подружжя, який помер,  може  бути  визнано  обгрунтованим  у  тому
разі, коли  немає  іншого  спільного  майна  подружжя  або  частка
спадкодавця в спільному майні була  менша  на  суму,  зазначену  в
цьому свідоцтві. ( Пункт 12 із  змінами,  внесеними  згідно  з
Постановою  Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 )
від 25.05.98 )

     13. При вирішенні справ,  пов\'язаних з оскарженням відмови  у
видачі  виконавчого  напису  або його видачею,  судам слід мати на
увазі,  що відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України \"Про
нотаріат\"  виконавчий напис  може  бути  вчинено  нотаріусом  і
за умови,  що   наявність   безспірної   заборгованості   або
іншої відповідальності   боржника   перед   стягувачем
підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою
Ради  Міністрів України від 12 жовтня 1976 року N  483  Переліком
документів,  за якими стягнення заборгованості провадиться у
безспірному  порядку на підставі виконавчих написів державних
нотаріальних  контор  (з наступними змінами) і що з дня виникнення
права вимоги  минуло  не більше трьох років, а у випадках, коли
законом  встановлено  інший строк давності - не минув цей строк. (
Абзац перший пункту  13  із змінами, внесеними згідно з
Постановами  Пленуму  Верховного  Суду України N 2 ( v0002700-95 )
від 13.01.95, N  12  (  v0012700-96  ) від 01.11.96 )
     За змістом ст.385 ЦПК ( 1503-06 ) у  передбаченому  главою 39
цього Кодексу  порядку  оскаржується  тільки  відмова  у  вчиненні
виконавчого напису, а правильність вимог, зазначених у виконавчому
напису, може бути оспорена боржником лише в позовному порядку. При
безпідставності  цих  вимог  суд  скасовує  виконавчий   напис   і
відмовляє у їх задоволенні,  а у разі часткової їх обгрунтованості
-   постановляє   рішення  про  скасування  виконавчого  напису  і
стягнення з боржника на користь кредитора дійсної  суми  боргу.  У
цих   випадках   справа  розглядається  в  позовному  провадженні,
позивачем в якому є кредитор, а відповідачем - боржник.
     14. Оскільки на справи за скаргами  на  нотаріальні  дії  або
відмову    в    їх    вчиненні    поширюються   загальні   правила
цивільно-процесуального законодавства  (ст.255  ЦПК  (  1502-06 ),
рішення в цих справах мають відповідати вимогам статей  203,  231,
283 ЦПК ( 1502-06 ).
     В  резолютивній  частині  рішення,  зокрема,   повинно   бути
зазначено про  задоволення  скарги  або  про  повне  або  часткове
залишення її без задоволення.
     При задоволенні  скарги  на  нотаріальні  дії  суд   має   їх
скасувати,  зазначивши,  які  саме  нотаріальні  дії,  коли  і ким
вчинені,  скасовуються. Задовольняючи скаргу на відмову у вчиненні
нотаріальної дії,  суд в резолютивній частині рішення зазначає про
скасування  постанови  (іншого  відповідного  акта)  про   це   (з
наведенням дати і органу,  що її прийняв) і яку нотаріальну дію та
хто повинен вчинити.
     Суд не  може  в таких справах замість скасування нотаріальних
дій визнавати недійсними посвідчені угоди;  сам вирішувати питання
про  відповідні  дії  (наприклад,  дозволити подарувати чи продати
певне майно замість  зобов\'язання  нотаріального  органу  виконати
відповідну   нотаріальну   дію);  зобов\'язати  орган,  що  виконує
нотаріальні дії,  вчинити дію,  яка суперечить закону  (посвідчити
договір  дарування  державним  підприємством  своєму  працівникові
жилого будинку при відсутності на це дозволу власника  тощо),  або
вчинити  нотаріальну  дію  у зв\'язку з поданням суду документів чи
доказів,  відсутність яких у заявника викликала відмову у вчиненні
цих  дій,  оскільки  зазначена  обставина  є  підставою для нового
звернення до  нотаріального  органу,  а  не  для  скасування  його
постанови.

     При невиконанні рішення суду вживаються  заходи,  передбачені
ст.417 ЦПК ( 1503-06 ).

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 10, ст.139 )

  ( Вводиться в дію Постановою ВР
    N 1957-XII ( 1957-12 ) від 10.12.91, ВВР, 1992, N 10, ст.140 )

  ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
    N 2932-XII ( 2932-12 ) від 26.01.93, ВВР, 1993, N 11, ст.83 )

     Цей Закон визначає  правові  умови  створення  та  діяльності
товарних бірж на території України.

                             Розділ I
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Правове становище  товарної біржі

     Товарна  біржа  є  організацією,  що  об\'єднує  юридичних   і
фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і
має за мету надання послуг в укладенні  біржових  угод,  виявлення
товарних цін,   попиту і   пропозицій  на   товари,      вивчення,
упорядкування і полегшення  товарообігу  і  пов\'язаних   з     ним
торговельних операцій.
     Товарна біржа діє  на  основі  самоврядування,  господарської
самостійності,  є  юридичною  особою,  має  відокремлене    майно,
самостійний  баланс,  власні  розрахунковий,   валютний  та   інші
рахунки в банках, печатку із  своїм  найменуванням.
     Товарна біржа не займається комерційним посередництвом  і  не
має на меті одержання прибутку.
     Діяльність товарної біржі здійснюється  відповідно  до  цього
Закону та чинного законодавства  України,  статуту  біржі,  правил
біржової торгівлі та біржового арбітражу.

     Стаття 2. Основні принципи діяльності товарної біржі

     Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами:
     рівноправності учасників біржових торгів;
     застосування вільних (ринкових) цін;
     публічного проведення біржових торгів.

     Стаття 3. Права товарної біржі

     Товарна біржа має право:
     встановлювати  відповідно  до  цього  Закону    та    чинного
законодавства  України  власні  правила   біржової   торгівлі   та
біржового  арбітражу,  які  є  обов\'язковими  для  всіх  учасників
торгів;
     створювати підрозділи біржі та  затверджувати  положення  про
них;
     розробляти  з  урахуванням  державних    стандартів    власні
стандарти і типові контракти;
     зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо  ціни  біржових
угод протягом дня відхиляються більше ніж на  визначений  біржовим
комітетом (радою біржі) розмір;
     встановлювати вступні та періодичні внески для членів  біржі,
плату за послуги, що надаються біржею;
     встановлювати інші грошові збори;
     встановлювати і стягувати відповідно до статуту  біржі  плату
за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції  за  порушення
статуту біржі та біржових правил;
     засновувати  арбітражні  комісії  для  вирішення  спорів    у
торговельних угодах;
     укладати  міжбіржові  угоди  з  іншими  біржами,  мати  своїх
представників на них, у тому  числі  на  біржах,  розташованих  за
межами України;
     вносити в державні органи пропозиції з питань, що  стосуються
біржової діяльності;
     видавати біржові бюлетені, довідники та інші  інформаційні  і
рекламні видання;
     здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі.

     Стаття 4. Обов\'язки товарної біржі

     Товарна біржа забезпечує:
     створення умов для проведення біржової торгівлі;
     регулювання біржових операцій;
     регулювання  цін  на  підставі  співвідношення   попиту    та
пропозиції на  товари, що допускаються до  обігу на біржі;
     надання членам і відвідувачам біржі організаційних  та  інших
послуг;
     збір,  обробку  і  поширення   інформації,    пов\'язаної    з
кон\'юнктурою ринку.

                        Розділ II
        СТВОРЕННЯ ТОВАРНОЇ БІРЖІ, ПОРЯДОК ЇЇ РЕЄСТРАЦІЇ

     Стаття 5. Загальні умови створення товарної біржі

     Товарна біржа створюється на засадах добровільного об\'єднання
заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це  не  заборонено
чинним законодавством.
     Засновниками і членами товарної біржі не можуть  бути  органи
державної  влади  та  управління,  а  також   державні    установи
(організації), що перебувають на державному бюджеті.
     Заснування  товарної  біржі  здійснюється  шляхом   укладення
засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення,
склад засновників, їх обов\'язки,  розмір і  строки сплати пайових,
вступних та періодичних внесків.
     Кожний із засновників сплачує пайовий внесок.

     Стаття 6. Статут товарної біржі

     Товарна біржа діє на підставі  статуту,  який  затверджується
засновниками біржі.
     У статуті товарної біржі визначається:
     найменування та місцезнаходження біржі;
     склад засновників;
     предмет і цілі діяльності біржі;
     види фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;
     органи  управління  біржею,  порядок    їх    утворення    та
компетенція, організаційна структура біржі;
     порядок прийняття у члени біржі та припинення членства;
     права та  обов\'язки  членів  біржі  та  біржі  перед  третіми
особами, а також членів біржі  перед  біржею  та  біржі  перед  її
членами;
     порядок і умови застосування санкцій;
     майнова відповідальність членів біржі;
     порядок припинення біржі.
     У  статуті  можуть  передбачатися  й  інші   положення,    що
стосуються створення та діяльності товарної біржі.

     Стаття 7. Державна реєстрація товарної біржі

     Державна реєстрація товарної біржі  здійснюється  в  порядку,
встановленому для підприємств.

                     Розділ III
                ЧЛЕНСТВО У ТОВАРНІЙ БІРЖІ

     Стаття 8. Умови членства у товарній біржі

     Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті  до  її
складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні  і
фізичні особи. Порядок прийняття  у  члени  біржі  та  вибуття  із
складу її членів визначається статутом товарної біржі.
     Вступний  внесок  члена  біржі  має   дорівнювати    вартості
\"біржового місця\", що визначається виходячи з попиту та пропозиції
на \"біржове місце\".  Особа,  яка  сплатила  пайовий  або  вступний
внесок, набуває управнення власника щодо \"біржового місця\" і  може
винаймати свої членські права,  а  також  продавати  ці  права  за
правилами, встановленими біржовим комітетом (радою біржі).

     Стаття 9. Права члена товарної  біржі

     Член  товарної  біржі  має  право  сам  або    через    свого
представника:
     здійснювати біржові операції на біржі  та  одержувати  за  це
винагороду;
     брати участь у вирішенні питань діяльності біржі,  обирати  і
бути обраним до її керівних органів;
     здійснювати всі управнення, що випливають із сплати  пайового
або вступного внеску;
     користуватися всіма послугами біржі.

     Стаття 10. Обов\'язки члена біржі

     Член товарної біржі зобов\'язаний:
     додержувати статуту біржі, біржових правил  торгівлі,  рішень
загальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі);
     провадити розрахунки за своїми угодами відповідно  до  правил
біржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет  (раду
біржі)  про  зміни  у  своєму  фінансовому  становищі,  що  можуть
негативно вплинути на виконання  його  зобов\'язань  перед  третіми
особами та біржею;
     сплачувати членські внески;
     вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами
біржової торгівлі;
     подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі;
     не  розголошувати  конфіденційні  відомості  та    комерційну
таємницю про діяльність біржі.

                           Розділ IV
                   УПРАВЛІННЯ ТОВАРНОЮ БІРЖЕЮ

     Стаття 11. Органи управління товарною біржею

     Вищим органом управління товарної біржі є загальні  збори  її
членів.
     У  період  між  загальними  зборами  членів  товарної   біржі
управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі).
     Контролюючим органом товарної біржі є контрольна  (ревізійна)
комісія.
     Біржовий  комітет  (рада  біржі)  і  контрольна   (ревізійна)
комісія  обираються  загальними  зборами  членів  товарної  біржі,
компетенція  та  повноваження  комітету  і  комісії   визначаються
статутом товарної біржі.

     Стаття 12. Організаційна структура товарної біржі

     Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій  на
біржі створюються виконавча  дирекція  та  спеціальні  підрозділи:
розрахункова палата, біржовий арбітраж,  котирувальна  комісія  та
інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності.
     Підрозділи біржі діють на основі положень, що  затверджуються
загальними зборами членів товарної біржі  або  уповноваженим  ними
органом.
     З працівниками біржі,  які  працюють  за  наймом,  за  згодою
сторін можуть укладатися трудові контракти.

                          Розділ V
          МАЙНО ТОВАРНОЇ БІРЖІ ТА ГАРАНТІЇ ЇЇ МАЙНОВИХ ПРАВ

     Стаття 13. Майно товарної біржі

     Майно товарної біржі складається  з  фондів,  що  утворюються
біржею, вартість яких відбивається на балансі біржі.  Біржі  також
належить інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.
     Майно товарної біржі формується за рахунок:
     пайових, вступних та періодичних внесків;
     надходжень  від  біржових  операцій   та    надання    послуг
підрозділами біржі;
     штрафів  за  порушення  статуту  товарної  біржі  та   правил
біржової торгівлі;
     інших  грошових  надходжень,  що  не    суперечать    чинному
законодавству.
     Майно біржі належить їй на праві власності.
     Порядок  використання  майна  товарної  біржі    визначається
загальними зборами її членів.

     Стаття 14. Гарантії майнових прав товарної біржі

     Держава  гарантує  захист  майнових  прав  товарної    біржі.
Вилучення майна біржі не допускається, крім випадків, передбачених
законом.
     Збитки,  завдані  товарній  біржі  внаслідок  порушення    її
майнових прав, незаконного втручання в діяльність, відшкодовуються
у встановленому порядку.

                        Розділ VI
          БІРЖОВІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПРАВИЛА БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ

     Стаття 15. Біржові операції

     Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності
зазначених нижче умов:
     а) якщо вона являє собою купівлю-продаж,  поставку  та  обмін
товарів, допущених до обігу на товарній біржі;
     б) якщо її учасниками є члени біржі;
     в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована  на  біржі
не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
     Угоди, зареєстровані на біржі,  не  підлягають  нотаріальному
посвідченню.
     Зміст  біржової  угоди  (за  винятком  найменування   товару,
кількості,  ціни,  місця  і  строку   виконання)    не    підлягає
розголошенню. Цю інформацію може бути  надано  тільки  на письмову
вимогу судам,  органам  прокуратури,  служби  безпеки,  внутрішніх
справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у  випадках,
передбачених  законодавством України. ( Частина третя статті 15 із
змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 2932-XII ( 2932-12 ) від
26.01.93 )
     Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
     Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі
або брокерам.

     Стаття 16. Біржові брокери

     Брокери  є  фізичними  особами,  зареєстрованими  на    біржі
відповідно до її статуту, обов\'язки  яких  полягають  у  виконанні
доручень членів біржі,  яких  вони  представляють, щодо здійснення
біржових  операцій  шляхом  підшукування  контрактів  і    поданні
здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.
     Кількість  брокерів  кожної  товарної   біржі    визначається
біржовим комітетом  (радою біржі).
     Брокери  вправі  пересвідчитися  в  наявності    та    якості
запропонованого  товару,  а  також  у  платоспроможності  покупця,
пропонувати альтернативні умови контрактів та здійснювати будь-які
інші дії, що не суперечать інтересам клієнтів.
     Брокерам забороняється розголошувати комерційні таємниці щодо
здійснюваних за їх участю біржових  операцій  клієнтів,  одночасно
обслуговувати двох або більше клієнтів, інтереси яких суперечать.

     Стаття 17. Правила біржової торгівлі

     Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до чинного
законодавства і є  основним  документом,  що  регламентує  порядок
здійснення  біржових  операцій,  ведення  біржової  торгівлі    та
розв\'язання спорів з цих питань.
     Правила біржової торгівлі затверджуються  загальними  зборами
членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.
     У правилах біржової торгівлі визначається:
     строк та місце проведення біржових операцій;
     склад  учасників  біржових  торгів  і  сукупність  вимог,  що
ставляться до них;
     порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;
     порядок визначення та розмір плати за користування послугами
біржі;
     відповідальність  учасників  та    працівників    біржі    за
невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;
     інші положення, встановлені органами управління біржі.
     На товарній біржі забороняються:
     купівля-продаж    товарів    (контрактів)    однією    особою
безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку
цін;
     будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, які мають
своєю метою або можуть призвести до  зміни  чи  фіксації  поточних
біржових цін;
     поширення неправдивих  відомостей,  що  можуть  призвести  до
штучної зміни кон\'юнктури.

                       Розділ VII
                    ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 18. Оподаткування товарної біржі та її членів

     Оподаткування товарної  біржі  та  її  членів  провадиться  у
порядку, встановленому законодавством України.

     Стаття 19. Облік і звітність

     Товарна біржа здійснює оперативний  та  бухгалтерський  облік
результатів своєї роботи, веде статистичну звітність.
     Порядок  ведення  бухгалтерського  обліку  та    статистичної
звітності визначається відповідним законодавством.

     Стаття 20. Порядок розгляду спорів

     Спори,  що  виникають  по  біржових  угодах,  вирішуються   у
порядку, встановленому законодавством України,  статутом  товарної
біржі та біржовими правилами.

     Стаття 21. Припинення товарної біржі

     Припинення товарної біржі відбувається за рішенням  загальних
зборів членів біржі, а також за рішенням суду,  арбітражного  суду
або інших  уповноважених  на  це  державних  органів  у  випадках,
передбачених законодавством України.

 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 10 грудня 1991 року
     N 1956-XII

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 24, ст.350 )

 ( Вводиться в дію Постановою ВР
   N 2172-XII ( 2172-12 ) від 06.03.92, ВВР, 1992, N 24, ст.351 )

 ( Вводиться в дію з 07.07.92 згідно з Постановою ВР
   N 2545-XII ( 2545-12 ) від 07.07.92, ВВР, 1992, N 38, ст.567 )

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 2544-XII ( 2544-12 ) від 07.07.92, ВВР, 1992, N 38, ст.562
                                 Декретами
   N  9-92 від 15.12.92, ВВР, 1993, N  7, ст. 53
   N 15-93 від 19.02.93, ВВР, 1993, N 17, ст.184
                                  Законами
   N 3875-XII ( 3875-12 ) від 26.01.94, ВВР, 1994, N 18, ст.103
   N 54/96-ВР від 20.02.96, ВВР, 1996, N  9, ст.44 )

      ( В редакції Закону N 189/96-ВР від 15.05.96,
        ВВР, 1996, N 34, ст.160 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом
  N 1882-III ( 1882-14 ) від 13.07.2000, ВВР, 2000, N 41, ст.342 )

          ( Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
                                    Конституційного Суду
            N 14-рп/2000 ( v014р710-00 ) від 13.12.2000 )

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 2182-III ( 2182-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.39 )

     Цей   Закон   встановлює   правовий   механізм   приватизації
цілісних  майнових  комплексів  невеликих  державних   підприємств
шляхом  їх  відчуження  на  користь  одного  покупця  одним  актом
купівлі-продажу.

                          Р о з д і л  I

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Сфера застосування Закону

     1. Сферою  застосування  Закону  є  галузі,  які   підлягають
першочерговій  приватизації:  переробна  і  місцева промисловість,
промисловість   будівельних   матеріалів,    легка    і    харчова
промисловість,  будівництво,  окремі  види транспорту,  торгівля і
громадське   харчування,   побутове   обслуговування    населення,
житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.

     2. Відповідно  до  цього  Закону можуть також приватизуватися
підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини
першої  статті  2  цього Закону або якщо це передбачено планами їх
приватизації.  До відносин щодо приватизації  невеликих  державних
підприємств,  не  врегульованих цим Законом,  застосовується Закон
України   \"Про    приватизацію    майна   державних   підприємств\"
( 2163-12 ).

     Стаття 2. Об\'єкти малої приватизації

     1. Об\'єктами малої приватизації є:
     цілісні майнові комплекси  невеликих  державних  підприємств,
віднесених Державною програмою приватизації до групи А;
     окреме індивідуально визначене майно;
     об\'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об\'єкти.

     2. У випадках,  коли до складу підприємств входять структурні
підрозділи (магазини,  перукарні,  майстерні,  їдальні тощо),  які
можуть  бути  виділені у самостійні підприємства,  об\'єктами малої
приватизації є названі структурні підрозділи.

     3. Будівлі  (споруди,  приміщення)  приватизуються  разом   з
розташованими в них об\'єктами приватизації,  крім випадків відмови
покупця від приватизації будівлі  (споруди,  приміщення),  в  якій
розташований об\'єкт,  що приватизується шляхом викупу, або якщо на
це  немає  прямої  заборони  відповідно  Фонду  державного   майна
України,  Верховної  Ради  Автономної  Республіки Крим чи місцевої
Ради відповідного рівня.
     Не можуть бути об\'єктами малої приватизації будівлі (споруди,
приміщення)  або  їх  окремі частини,  які становлять національну,
культурну  та  історичну  цінність  і  перебувають  під   охороною
держави.
     За наявності  заборони  на  приватизацію  будівлі   (споруди,
приміщення),  в якій розташований об\'єкт приватизації,  або у разі
відмови покупця від приватизації будівлі (споруди,  приміщення), в
якій   розташований   об\'єкт,  що  приватизується  шляхом  викупу,
зазначені   будівлі   (споруди,    приміщення)    передаються    у
встановленому  порядку  власникам приватизованих об\'єктів в оренду
на строк не менш як десять років.

     4. Якщо  в  нежилих  приміщеннях  будинку,  що  є   державною
власністю,  розміщується два або більше державних чи заснованих на
оренді державного майна підприємств,  то у разі прийняття  рішення
про приватизацію одного чи кількох із них займані ними приміщення,
за   відсутності   заборони   на   приватизацію   цього   будинку,
приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення
за названими співкористувачами займаних ними  приміщень  на  праві
повного  господарського  відання,  оперативного  управління або на
договірних засадах.

     5. Не  підлягають  приватизації  визначені  у   встановленому
порядку  спеціалізовані  підприємства  торгівлі,  що  обслуговують
виключно   громадян,   які   мають   пільги   згідно   з    чинним
законодавством.

     6. Заклади      культури,      приміщення      та     будівлі
соціально-побутового призначення,  споруджені  за  рахунок  коштів
державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи
мікрорайони у містах,  громадські організації або певні професійні
(виробничі)   колективи   можуть   бути  у  встановленому  порядку
виключені з переліку об\'єктів малої приватизації за рішенням Фонду
державного   майна   України,   його   регіональних  відділень  та
представництв  у  районах  та  містах,  Фонду   майна   Автономної
Республіки  Крим  та  його  представництв,  а  також  за  рішенням
Верховної  Ради   Автономної   Республіки   Крим,   місцевих   Рад
відповідного рівня.

     Стаття 3. Способи малої приватизації

     Приватизація об\'єктів малої приватизації здійснюється шляхом:
     викупу;
     продажу на аукціоні, за конкурсом.

     Стаття 4. Продавці

     Продавцями об\'єктів  малої  приватизації,  що  перебувають  у
загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно:
     Фонд державного майна України, його регіональні відділення та
представництва;
     органи приватизації, створені місцевими Радами.

     Продавцями об\'єктів приватизації,  що перебувають у власності
Автономної Республіки Крим,  є органи  по  управлінню  її  майном,
створювані Верховною Радою Автономної Республіки Крим *.

____________________
     * Далі органи,  уповноважені виступати продавцями відповідних
об\'єктів приватизації, іменуються \"органи приватизації\".

     Стаття 5. Покупці

     1. Покупцями  об\'єктів малої приватизації можуть бути фізичні
та юридичні особи,  які визнаються покупцями відповідно до  Закону
України  \"Про  приватизацію    майна    державних     підприємств\"
( 2163-12 ).

     2. Не можуть бути покупцями:
     юридичні особи,  у  майні  яких  частка  державної  власності
перевищує 25 відсотків;
     органи  державної влади; ( Абзац третій частини другої статті
5  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 2182-III ( 2182-14 )
від 21.12.2000 )
     працівники органів   приватизації   та   інші   особи,   яким
відповідно   до   чинного   законодавства   заборонено   займатися
підприємницькою  діяльністю.  (  Абзац  четвертий  частини  другої
статті  5  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 1882-III
( 1882-14 ) від 13.07.2000 )

     Стаття 6. Джерела коштів для малої приватизації

     1. Об\'єкти малої приватизації можуть бути придбані  покупцями
за  рахунок  власних  чи позичених грошових коштів. ( Абзац перший
частини  першої  статті  6 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1882-III ( 1882-14 ) від 13.07.2000 )
     У разі   придбання  об\'єкта  малої  приватизації  за  рахунок
грошових  коштів  покупці  -  фізичні  особи  подають  до   органу
приватизації декларацію про доходи.

     2.  Оплата придбаних об\'єктів малої приватизації здійснюється
у  національній  валюті.  (  Частина  друга  статті  6 із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1882-III  (  1882-14  )  від
13.07.2000 )

     (  Частину  третю  статті  6  виключено  на  підставі  Закону
N 1882-III ( 1882-14 ) від 13.07.2000 )

     4. Покупці  вправі  використовувати  для  придбання  об\'єктів
малої  приватизації  грошові  кошти  лише шляхом їх безготівкового
перерахування з відкритих ними у банках України рахунків.

     5. Кошти  громадських  організацій  інвалідів   можуть   бути
використані  для придбання об\'єктів малої приватизації членами цих
організацій у випадках, коли ці об\'єкти перебувають у користуванні
громадських організацій інвалідів.
                            Розділ II

                    ПІДГОТОВКА ДО ПРИВАТИЗАЦІЇ

     Стаття 7. Визначення  переліків  об\'єктів,   що   підлягають
               приватизації відповідно до цього Закону

(  Офіційне  тлумачення  положень  частин  першої, третьої, п\'ятої
статті   7  див.  в  Рішенні  Конституційного  Суду  N  14-рп/2000
( v014р710-00 ) від 13.12.2000 )

     1. Фонд  державного  майна України,  Верховна Рада Автономної
Республіки Крим,  місцеві Ради затверджують  за  поданням  органів
приватизації  переліки  об\'єктів,  які  перебувають  відповідно  у
загальнодержавній власності,  власності Автономної Республіки Крим
та комунальній власності і підлягають:
     продажу  на  аукціоні,  за  конкурсом; ( Абзац другий частини
першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1882-III
( 1882-14 ) від 13.07.2000 )
     викупу.

     2. Орган приватизації зобов\'язаний  повідомити  адміністрацію
підприємства   про   включення   даного   підприємства   або  його
структурного  підрозділу  до  одного  із  зазначених  переліків  у
місячний строк з дня прийняття відповідного рішення.

     3. Включення   об\'єктів   малої  приватизації  до  переліків,
зазначених у частині першій цієї статті,  здійснюється  відповідно
до  Державної  та  місцевих  програм  приватизації чи з ініціативи
відповідних органів приватизації або покупців.

     4. Покупці подають до відповідного органу приватизації  заяву
про  включення  підприємства  до одного із зазначених у цій статті
переліків об\'єктів, що підлягають приватизації.
     Заява повинна містити:
     назву об\'єкта  малої  приватизації,  його   місцезнаходження;
     запропоновані умови купівлі та експлуатації об\'єкта.

     Разом із заявою покупці - фізичні  особи  подають:
     відомості про  особу,  домашню адресу,  громадянство;
     номери рахунків   у    банківських    установах,    з    яких
здійснюватимуться розрахунки за придбаний об\'єкт приватизації.

     Покупці - юридичні особи подають:
     повну назву заявника та його юридичну адресу;
     прізвище, ім\'я, по батькові керівника;
     номери розрахункових рахунків у банківських установах, з яких
здійснюватимуться розрахунки за придбаний об\'єкт приватизації.

     До заяви додаються:
     документ про внесення плати за подання заяви;
     нотаріально   посвідчені   копії  установчих  документів,  що
підтверджують  право  юридичної  особи  бути покупцем згідно з цим
Законом    (копію    відповідного    рішення    органу   місцевого
самоврядування  - для  органів  місцевого самоврядування); ( Абзац
чотирнадцятий  частини  четвертої  статті  7 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2182-III ( 2182-14 ) від 21.12.2000 )
     декларація про  доходи  (для  покупців  -  фізичних  осіб)  у
випадках, передбачених частиною першою статті 6 цього Закону.

     Форму заяви  та  розмір  плати за її подання встановлює орган
приватизації.  При цьому розмір плати за подання заяви не  повинен
перевищувати  половини розміру неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян.
     Додаткові відомості    та    документи    подаються    органу
приватизації лише за згодою заявника.

     5. Орган   приватизації  розглядає  подану  заяву  і  в  разі
відсутності   підстав   для   відмови   у   приватизації   включає
підприємство  до  переліків,  зазначених  у  частині  першій  цієї
статті.  Результати розгляду не  пізніш  як  через  місяць  з  дня
подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.
     Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли:
     особа, яка  подала  заяву,  не  може  бути  визнана  покупцем
підприємства згідно з цим Законом;
     є законодавчо  встановлене  обмеження  на  приватизацію цього
підприємства;
     не затверджено  переліків,  передбачених частиною першою цієї
статті.

     6. З моменту  прийняття  рішення  про  включення  об\'єкта  до
одного з переліків,  зазначених у частині першій цієї статті, щодо
нього припиняється чинність частин третьої,  п\'ятої, шостої статті
10,  частин першої,  третьої статті 12,  частини другої статті 24,
частини третьої статті  25  Закону  України  \"Про  підприємства  в
Україні\" ( 887-12 ) у частині купівлі,  продажу, передачі, обміну,
здачі в оренду,  надання безоплатно,  списання майна,  випуску  та
придбання   цінних   паперів,  надання  та  одержання  кредитів  у
розмірах,  що перевищують середньорічний рівень таких операцій  за
останні   три   роки.   Якщо  ці  дії  необхідні  для  ефективного
функціонування підприємства,  що приватизується, вони здійснюються
підприємством з дозволу органу приватизації.

     Стаття 8. Підготовка об\'єкта малої приватизації до продажу

     1. З  моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства
здійснюється його підготовка до приватизації.
     Підготовка об\'єкта малої приватизації до продажу здійснюється
органами приватизації, які:
     визначають ціну  продажу  об\'єкта,  що  підлягає приватизації
шляхом викупу,  або початкову ціну продажу об\'єкта на аукціоні, за
конкурсом;
     готують та   публікують   інформацію   про   об\'єкти    малої
приватизації  у  відповідних  інформаційних  бюлетенях та місцевій
пресі,   інших   друкованих    виданнях,    визначених    органами
приватизації;
     проводять у разі необхідності  реорганізацію  або  ліквідацію
державного підприємства.
     Для забезпечення   виконання   зазначених   функцій    органи
приватизації    можуть    залучати   відповідні   організації   та
спеціалістів у порядку  і  на  умовах,  що  встановлюються  Фондом
державного майна України.
     Покупець, який  у  встановленому  порядку  подав  заяву   про
приватизацію   підприємства,  може  за  власний  рахунок  замовити
проведення аудиторської  перевірки  фінансового  стану зазначеного
підприємства.

     2. Строк  підготовки об\'єкта малої приватизації до продажу не
повинен перевищувати двох місяців  з  дня  прийняття  рішення  про
включення  його  до відповідного переліку об\'єктів,  що підлягають
приватизації.
     Стаття 9. Визначення ціни продажу об\'єкта малої приватизації

     1. За    рішенням    органів     приватизації     проводиться
інвентаризація  майна об\'єкта малої приватизації із залученням,  у
разі необхідності,  аудитора (аудиторської фірми) та  здійснюється
оцінка його вартості. Акт інвентаризації затверджується керівником
та головним бухгалтером підприємства,  акт оцінки вартості об\'єкта
приватизації - керівником органу приватизації.

     2. Ціна  продажу  об\'єкта,  що  підлягає  приватизації шляхом
викупу,  та початкова ціна продажу об\'єкта малої  приватизації  на
аукціоні  або  за  конкурсом  визначаються відповідно до методики,
затвердженої Кабінетом Міністрів України.
                            Розділ III

         ПРОДАЖ ОБ\'ЄКТА МАЛОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ШЛЯХОМ ВИКУПУ

     Стаття 10. Опублікування переліку  об\'єктів,  що  підлягають
                приватизації шляхом викупу

     Відповідний орган   приватизації  публікує  в  інформаційному
бюлетені та місцевій пресі,  інших друкованих виданнях, визначених
органами    приватизації,    перелік   об\'єктів,   що   підлягають
приватизації   шляхом   викупу,   який   містить   назву   об\'єкта
приватизації та його місцезнаходження.
     Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня
прийняття   рішення   про   затвердження   переліку  об\'єктів,  що
підлягають приватизації шляхом викупу.

     Стаття 11. Продаж об\'єкта приватизації шляхом викупу

     1. Викуп застосовується щодо об\'єктів малої приватизації:
     не проданих на аукціоні, за конкурсом;
     включених до переліку об\'єктів,  що  підлягають  приватизації
шляхом викупу;
     зданих в  оренду,  якщо  право  на  викуп  було   передбачено
договором  оренди,  укладеним до набрання чинності Законом України
\"Про оренду державного майна\".

     Викуп майна  підприємств,  зданих  в  оренду,  проводиться  з
додержанням вимог,  передбачених чинним законодавством України про
приватизацію.
     Порядок викупу   об\'єкта   приватизації  визначається  Фондом
державного майна України.

     2. Інформація  про  здійснення  викупу  об\'єкта  приватизації
публікується   в  інформаційних  бюлетенях  органів  приватизації,
місцевій пресі,  інших друкованих  виданнях,  визначених  органами
приватизації,   протягом  15  календарних  днів  з  дня  укладення
договору купівлі-продажу.

     Стаття 12. Особливості визначення ціни продажу  об\'єкта,  що
                підлягає приватизації шляхом викупу

     1. Ціна  продажу  об\'єкта,  що  підлягає  приватизації шляхом
викупу,  визначається  експертним   шляхом   або   способами,   що
враховують   потенційну  прибутковість,  відповідно  до  методики,
затвердженої Кабінетом Міністрів  України  (за  винятком  об\'єктів
приватизації,  розташованих  у  зоні  гарантованого  добровільного
відселення  території,  що  зазнала   радіоактивного   забруднення
внаслідок Чорнобильської катастрофи).

     2. Не  допускається  безоплатна передача у власність будівель
(споруд,   приміщень),   крім   випадків,   передбачених    чинним
законодавством.
                         Розділ IV

  ПРОДАЖ ОБ\'ЄКТІВ МАЛОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ НА АУКЦІОНІ, ЗА КОНКУРСОМ

     Стаття 13. Продаж на аукціоні

     Продаж об\'єктів малої  приватизації  на  аукціоні  полягає  у
передачі права власності покупцю,  який запропонував у ході торгів
найвищу ціну.

     Стаття 14. Продаж за конкурсом

     Продаж об\'єктів малої приватизації  за  конкурсом  полягає  у
передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови
подальшої експлуатації об\'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

     Стаття 15. Інформація про об\'єкти,  що підлягають продажу на
                аукціоні, за конкурсом

     Інформація про об\'єкти, що підлягають продажу на аукціоні, за
конкурсом, повинна містити такі відомості:
     назву об\'єкта приватизації, його місцезнаходження;
     обсяг та основну номенклатуру продукції  (робіт,  послуг),  у
тому числі експортної;
     кількість та склад робочих місць;
     баланс активів і пасивів, рентабельність за останні три роки;
     відомості про  будівлі  (споруди,  приміщення)  та   земельну
ділянку, на якій розташований об\'єкт, умови користування ними;
     початкову ціну  продажу,  умови   продажу   та   експлуатації
об\'єкта;  ( Абзац сьомий статті 15 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1882-III ( 1882-14 ) від 13.07.2000 )
     суму грошових коштів, що має вноситися покупцями,  у  розмірі
10 відсотків початкової ціни продажу об\'єкта;
     назву банку,   адресу   та   номер  рахунку,  відкритого  для
розрахунків за придбані об\'єкти приватизації;
     кінцевий термін   прийняття   заяви  на  участь  в  аукціоні,
конкурсі;
     час та місце особистого ознайомлення з об\'єктом;
     час та місце проведення аукціону, конкурсу;
     адресу, номер  телефону,  час  роботи  служби  по організації
аукціону, конкурсу;
     іншу інформацію, яку визначає орган приватизації.

     Зазначена інформація   публікується   не   пізніш  як  за  30
календарних  днів  до  дати  проведення   аукціону,   конкурсу   в
інформаційних  бюлетенях  органів  приватизації,  місцевій  пресі,
інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.

     Стаття 16. Умови участі покупців в аукціоні, конкурсі

     1. Продаж об\'єктів приватизації  на  аукціоні,  за  конкурсом
здійснюється за наявності не менш як двох покупців.

     2. Фонд  державного  майна України,  Верховна Рада Автономної
Республіки  Крим  та  місцеві  Ради  мають   право   встановлювати
додаткові  умови  участі  покупців  в  аукціоні,  конкурсі,  що не
суперечить цілям і змісту цього Закону.

     3. Для реєстрації покупців як  учасників  аукціону,  конкурсу
вони  сплачують  встановлений  органом  приватизації реєстраційний
внесок,  розмір  якого  не  може   перевищувати   розміру   одного
неоподатковуваного  мінімуму  доходів  громадян,  а  також вносять
грошові кошти в  розмірі  10  відсотків  початкової  ціни  продажу
об\'єкта.
     Зазначені грошові  кошти  вносяться   шляхом   безготівкового
перерахування на відповідний розрахунковий рахунок.
     Якщо покупець висловлює  бажання  брати  участь  у  придбанні
кількох   об\'єктів,   то   розмір   зазначених   грошових   коштів
визначається на основі суми початкової ціни цих об\'єктів.

     4. Після  закінчення  аукціону,  конкурсу  внесені  покупцями
грошові  кошти  у  розмірі  10  відсотків  початкової ціни продажу
об\'єкта у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону,
конкурсу. Покупцеві,  який  придбав об\'єкт приватизації, зазначені
грошові  кошти   зараховуються   у   встановленому   порядку   при
остаточному розрахунку за придбаний об\'єкт приватизації.

     5. Фізична  або юридична особа,  яка бажає зареєструватись як
учасник аукціону, конкурсу, повинна мати при собі:
     документ, що   посвідчує   фізичну   особу  або  представника
юридичної особи, їх повноваження;
     квитанцію про сплату реєстраційного внеску;
     документ про внесення грошових коштів у розмірі 10  відсотків
початкової ціни продажу об\'єкта;
     декларацію про доходи  у  разі придбання об\'єкта приватизації
за рахунок грошових коштів - для покупців - фізичних осіб;
     нотаріально  посвідчені  копії  установчих  документів  - для
покупців  -  юридичних  осіб (копію рішення про участь в аукціоні,
конкурсі  -  для органів місцевого самоврядування). ( Абзац шостий
частини п\'ятої статті 16 із змінами, внесеними згідно  із  Законом
N 2182-III ( 2182-14 ) від 21.12.2000 )

     6. Відомості  про учасників аукціону,  конкурсу заносяться до
книги  реєстрації  окремо  щодо  кожного  об\'єкта,  який  підлягає
приватизації, і повинні містити:
     порядковий номер (відповідно до реєстрації);
     прізвище, ім\'я,  по  батькові фізичної особи або представника
юридичної особи (назву юридичної особи);
     номер рахунку,  назву та адресу банківської установи, до якої
зроблено внески.

     Відомості про учасників аукціону або конкурсу, їх кількість і
пропозиції покупців щодо умов конкурсу не підлягають  розголошенню
до визначення остаточного переможця.

     7. Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні -  три
дні  до  початку  аукціону,  для  участі  у конкурсі - сім днів до
початку проведення конкурсу.

     8. Інформація про остаточну ціну та  переможця  конкурсу  або
аукціону    публікується   в   інформаційних   бюлетенях   органів
приватизації,  місцевій  пресі  та  інших   друкованих   виданнях,
визначених  органами  приватизації,  протягом  15 календарних днів
після укладення договору купівлі-продажу.
     Стаття 17. Порядок проведення аукціону

     1. Аукціон проводиться відповідним органом  приватизації  або
уповноваженою ним особою.

     2. Уповноважена  особа  діє  відповідно  до  угоди  з органом
приватизації. Угода повинна передбачати:
     строки проведення аукціону;
     початкову ціну продажу  об\'єкта  приватизації  і  порядок  її
зниження;
     розмір і порядок виплати винагороди;
     взаємні зобов\'язання,   умови  розірвання  угоди  та  майнову
відповідальність сторін;
     інші умови на розсуд сторін договору.

     3. Для  участі  в аукціоні покупці одержують квитки учасників
аукціону, які повинні містити такі відомості:
     номер, під яким покупець бере участь у торгах;
     назву об\'єкта  (об\'єктів),  у  торгах   якого   бере   участь
покупець;
     умови проведення аукціону.
     На публічних  торгах можуть бути присутні й інші особи,  якщо
вони внесуть  вхідну  плату.  Розмір  вхідної  плати  визначається
органом приватизації.

     4. Аукціон  проводиться  безпосередньо ведучим (ліцитатором).
До початку торгів ліцитатор описує об\'єкт  приватизації  та  умови
його   продажу.   Початком  торгів  вважається  момент  оголошення
початкової ціни продажу об\'єкта.  Якщо протягом трьох хвилин після
оголошення не буде запропоновано вищу ціну,  ліцитатор одночасно з
ударом  молотка  робить  оголошення  про  придбання  об\'єкта  тією
особою,  яка запропонувала найвищу ціну.  При цьому кожна наступна
ціна,  запропонована покупцями на аукціоні,  повинна  перевищувати
попередню  не  менш  як  на  10  відсотків початкової ціни продажу
об\'єкта.

     5. Якщо протягом трьох  хвилин  після  оголошення  початкової
ціни  продажу  покупці  не  висловлюють бажання придбати об\'єкт за
оголошеною початковою ціною, ліцитатор, відповідно до умов угоди з
органом приватизації, має право знизити ціну об\'єкта, але не більш
як на 10 відсотків.  Якщо після такого зниження об\'єкт не вдається
продати, торги припиняються.

     6. Під  час  аукціону ведеться протокол,  до якого заноситься
початкова ціна продажу  об\'єкта,  пропозиції  учасників  аукціону,
відомості про учасників аукціону,  результат торгів (ціна продажу,
відомості про фізичну або юридичну особу,  яка одержала  право  на
придбання об\'єкта).
     Протокол підписується   ліцитатором   та    покупцем    (його
представником), який одержав право на придбання об\'єкта.
     Протокол у триденний термін надсилається відповідному  органу
приватизації та затверджується ним.

     Стаття 18. Порядок проведення конкурсу

     1. Відбір  покупців  за конкурсом здійснює конкурсна комісія,
яка  створюється  органом  приватизації.  Комісія  створюється  із
спеціалістів, експертів, представника відповідної місцевої Ради та
представника трудового  колективу  об\'єкта,   що   приватизується.
Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чоловік. Голова
комісії призначається відповідним органом приватизації.
     Делегування представників  до  складу  комісії є обов\'язковим
для керівництва державних установ та організацій.  На час роботи у
складі комісії за її членами зберігається місце роботи та середній
заробіток згідно з чинним законодавством про працю.

     2. Конкурсна комісія  визначає  умови  та  термін  проведення
конкурсу.
     До умов конкурсу відносяться зобов\'язання покупця щодо:
     здійснення програм   технічного   переозброєння  виробництва,
впровадження прогресивних технологій;
     виконання вимог антимонопольного законодавства;
     збереження та створення протягом  визначеного  терміну  нових
робочих місць;
     початкової ціни продажу об\'єкта та дотримання строків оплати;
     збереження досягнутих   на  час  укладання  договору  профілю
діяльності,  номенклатури або  обсягу  виробництва,  зазначених  у
договорі, видів продукції (послуг);
     виконання встановлених   для   підприємства    мобілізаційних
завдань;
     створення безпечних або нешкідливих умов праці;
     умов утримання об\'єктів соціально-культурного призначення;
     здійснення заходів  щодо  захисту  навколишнього   природного
середовища,  дотримання  екологічних  норм чи досягнення найкращих
екологічних наслідків експлуатації об\'єкта.
     Умови конкурсу затверджує відповідний орган приватизації.

     3. Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії
план приватизації об\'єкта, який повинен включати:
     назву і місцезнаходження об\'єкта;
     відомості про покупця;
     запропоновану покупцем ціну придбання об\'єкта;
     зобов\'язання щодо виконання умов конкурсу;
     додаткові зобов\'язання щодо подальшої експлуатації об\'єкта.

     4. Конкурс   здійснюється  у  два  етапи.  На  першому  етапі
оголошується попередній переможець конкурсу.  Інформація про  його
пропозиції  доводиться  до всіх учасників конкурсу.  Якщо протягом
п\'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові  пропозиції,  то
попередній   переможець  оголошується  остаточним  переможцем.  За
наявності  інших  пропозицій   проводиться   додаткове   засідання
конкурсної  комісії,  яка розглядає додаткові пропозиції учасників
конкурсу та визначає остаточного переможця.
     Господарське товариство,  до  складу якого увійшло не менш як
50 відсотків працівників підприємства, що приватизується, яке бере
участь  у конкурсі,  за інших рівних умов має пріоритетне право на
його придбання.

     5. Засідання конкурсної  комісії  є  закритими.  Рішення  про
вибір  попереднього  та остаточного переможця конкурсу приймається
2/3 голосів присутніх членів комісії.

     6. Ціна продажу визначається  у  ході  конкурсного  розгляду.
Продаж об\'єкта не може здійснюватися за ціною, нижчою 50 відсотків
його  початкової  ціни.  (  Частина  шоста  статті  18 із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1882-III  (  1882-14  )  від
13.07.2000 )

     7. Після закінчення засідання конкурсною комісією складається
протокол, в якому зазначаються такі відомості:
     умови конкурсу;
     пропозиції учасників конкурсу;
     обгрунтування вибору переможця конкурсу;
     відомості про учасників конкурсу.

     Протокол підписується всіма членами конкурсної комісії  та  в
триденний   строк   з   дня   проведення   конкурсу   надсилається
відповідному органу приватизації.
     Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

(  Статтю  19  виключено на підставі Закону N 1882-III ( 1882-14 )
від 13.07.2000 )

     Стаття 20. Припинення та визнання недійсними угод, укладених
                на аукціоні, конкурсі

     1. Аукціон, конкурс може бути припинено і об\'єкт знімається з
торгів,  конкурсного відбору на вимогу будь-кого з його  учасників
або органу приватизації у випадках, коли:
     не виконано  вимог  щодо  змісту   інформації,   передбаченої
статтею 15 цього Закону, та терміну її опублікування;
     об\'єкт включено  до  відповідного   переліку   об\'єктів,   що
підлягають приватизації, з порушенням чинного законодавства;
     покупець не визнається як такий згідно з  законодавством  про
приватизацію;
     істотно порушувались інші правила  оголошення  та  проведення
аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.

     2. Зазначені  порушення  можуть  бути  підставою для визнання
судом недійсними угод,  укладених на аукціоні, конкурсі. Заява про
визнання  угод недійсними подається будь-ким з учасників аукціону,
конкурсу  або  органом  приватизації  у  місячний  строк  з   дати
проведення аукціону, завершення конкурсу.

     Стаття 21. Повторний продаж об\'єкта на аукціоні, за конкурсом

     1. Орган приватизації складає переліки об\'єктів,  не проданих
або  знятих  з  аукціонів,  конкурсів,  та  приймає  рішення   про
повторний   їх  продаж  на  аукціоні,  за  конкурсом  або  про  їх
приватизацію  шляхом  викупу  іншими  покупцями,  продажу   часток
(акцій, паїв), ліквідацію об\'єкта тощо.
     Об\'єкт приватизації може бути запропонований для  продажу  на
аукціоні,  за  конкурсом не більше двох разів,  якщо власник майна
або уповноважений ним орган не прийме іншого рішення.

     2. У разі повторного проведення  аукціону,  конкурсу  можлива
зміна  умов  продажу,  включаючи  початкову  ціну.  В  цьому  разі
початкову ціну може бути зменшено до початку торгів не більш як на
30 відсотків.
     Повторний аукціон, конкурс проводиться відповідно до порядку,
визначеного цим Законом.
                             Розділ V

          ВСТУП У ПРАВА ВЛАСНОСТІ І ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ
                        ЗА ПРИДБАНЕ МАЙНО

     Стаття 22. Право власності

     1. Право  володіння,  користування  і  розпорядження об\'єктом
приватизації  переходить  до  покупця  з   моменту   нотаріального
посвідчення договору купівлі-продажу.

     2. Після   придбання   об\'єкта   його   новий   власник  стає
правонаступником прав і обов\'язків приватизованого підприємства.

     3. До набуття покупцем права власності  на  придбаний  об\'єкт
приватизації  відповідальність  за  збереження  зазначеного  майна
у встановленому  порядку   несе    керівник    підприємства,    що
приватизується,  або  підприємства  (установи,  організації),   на
балансі якого знаходиться об\'єкт приватизації.

     Стаття 23. Договір купівлі-продажу

     1. Право  власності   на   державне   майно   підтверджується
договором   купівлі-продажу,  який  укладається  між  покупцем  та
уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
     Договір купівлі-продажу     державного     майна     підлягає
нотаріальному посвідченню.
     У разі   придбання   об\'єкта  приватизації  на  аукціоні,  за
конкурсом  договір  купівлі-продажу  між  покупцем   і   продавцем
укладається  не  пізніш як у п\'ятиденний термін з дня затвердження
органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

     2. Договір включає:
     назву підприємства, його адресу;
     відомості про продавця та покупця;
     остаточну ціну продажу об\'єкта на аукціоні,  за конкурсом або
розмір викупу;
     взаємні зобов\'язання продавця і покупця;
     номери їх розрахункових рахунків;
     назви і адреси банківських установ;
     умови внесення платежів.

     3.  До  договору  включаються  зобов\'язання  сторін, які були
визначені  умовами  аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність
та правові наслідки їх невиконання.
     Зобов\'язання  покупця, передбачені договором купівлі-продажу,
зберігають свою дію для осіб,  які придбають об\'єкт  у  разі  його
подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов\'язань.

     4. У   разі   невиконання   покупцем  передбачених  договором
купівлі-продажу зобов\'язань  щодо  строку  внесення  інвестицій  у
встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню
у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених у строк інвестицій  за
кожний день прострочення.
     При недотриманні   покупцем   зобов\'язань   щодо   збереження
протягом  визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком
скорочення   робочих   місць,   пов\'язаного   із    санацією    та
реструктуризацією   підприємства)  він  сплачує  штраф  у  розмірі
12-кратної суми середньої  заробітної  плати  кожного  звільненого
працівника  та  у  місячний  термін  поновлює кількість скорочених
робочих місць.  Кошти  від  штрафних  санкцій  перераховуються  на
рахунок  служби  зайнятості  за  місцезнаходженням приватизованого
об\'єкта.

     5. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів  у
банківську  установу на обумовлений договором рахунок як оплату за
придбаний об\'єкт приватизації.
     Покупець зобов\'язаний  внести  зазначені  платежі протягом 30
календарних днів з моменту переходу до нього  права  власності  на
об\'єкт  приватизації.  Термін оплати може бути продовжено ще на 30
календарних днів за умови сплати не  менш  як  50  відсотків  ціни
продажу об\'єкта.

     6. У   триденний   термін   після  нотаріального  посвідчення
договору   купівлі-продажу   уповноважений   представник    органу
приватизації    і    новий   власник   підписують   акт   передачі
приватизованого об\'єкта.

     7. Договір купівлі-продажу  підлягає  реєстрації  відповідною
місцевою Радою.

     8. Органи  приватизації  здійснюють  контроль  за  виконанням
покупцем умов договору купівлі-продажу,  а в разі  їх  невиконання
застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть
у  встановленому  порядку  порушувати   питання   про   розірвання
договору.

 Президент України                                      Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 6 березня 1992 року
     N 2171-XII

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 38, ст. 560 )

 ( Вводиться в дію Постановою ВР
   N 2536-XII ( 2536-12 ) від 03.07.92, ВВР, 1992, N 38, ст.561 ) 

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 3091-XII ( 3091-12 ) від 09.04.93, ВВР, 1993, N 20, ст.212
   N 3180-XII ( 3180-12 ) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277
   N 3708-XII ( 3708-12 ) від 16.12.93, ВВР, 1993, N 51, ст.479
   N 3898-XII ( 3898-12 ) від 01.02.94, ВВР, 1994, N 20, ст.120
   N 126/95-ВР від 06.04.95, ВВР, 1995, N 16, ст.111
   N  96/96-ВР від 22.03.96, ВВР, 1996, N 16, ст. 71 )        

        ( В редакції Закону N 378/96-ВР від 19.09.96,
          ВВР, 1996, N 45, ст.238 )

 ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 404/97-ВР від 27.06.97, ВВР, 1997, N 33, ст.207
   N 535/97-ВР від 19.09.97, ВВР, 1997, N 47, ст.294
   N  25/98-ВР від 15.01.98, ВВР, 1998, N 25, ст.147
   N 320-XIV ( 320-14 ) від 17.12.98, ВВР, 1999, N 5-6, ст.39
   N 378-XIV ( 378-14 ) від 31.12.98, ВВР, 1999, N  8, ст.59
   N 403-XIV ( 403-14 ) від 15.01.99, ВВР, 1999, N 15, ст.83
   N 515-XIV ( 515-14 ) від 18.03.99, ВВР, 1999, N 18, ст.140
   N 722-XIV ( 722-14 ) від 03.06.99, ВВР, 1999, N 32, ст.264
   N 971-XIV ( 971-14 ) від 15.07.99, ВВР, 1999, N 38, ст.352
   N 973-XIV ( 973-14 ) від 15.07.99, ВВР, 1999, N 39, ст.356
   N 1242-XIV ( 1242-14 ) від 18.11.99, ВВР, 2000, N 3, ст.20 -
   набуває чинності з 01.01.2000
   N 1278-XIV ( 1278-14 ) від 03.12.99, ВВР, 2000, N 2, ст.16
   N 1344-XIV ( 1344-14 ) від 22.12.99  - набуває чинності  з
   01.01.2000, ВВР, 2000, N 6-7, ст.39 

   N 1375-XIV ( 1375-14 ) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.78
   N 1458-III ( 1458-14 ) від 17.02.2000,
                                    ВВР, 2000, N 14-15-16, ст.121
   N 1559-III ( 1559-14 ) від 16.03.2000, ВВР, 2000, N 22, ст.172
   N 1715-III ( 1715-14 ) від 11.05.2000, ВВР, 2000, N 32, ст.260
   N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318
   N 1926-III ( 1926-14 ) від 13.07.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.363
   N 1953-III ( 1953-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.375
   N 1991-III ( 1991-14 ) від 21.09.2000  -  набирає  чинності  з
   01.01.2001, ВВР, 2000, N 48, ст.406
   N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10
   N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності
     з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44
   N 2199-III ( 2199-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 7, ст.36
   N 2211-III ( 2211-14 ) від 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.46
   N 2271-III ( 2271-14 ) від 08.02.2001, ВВР, 2001, N 15, ст.74
   N 2323-III ( 2323-14 ) від 22.03.2001 )

( Ставки земельного  податку  збільшено  в  1,81  раза  згідно  із
Законом N 404/97-ВР від 27.06.97 )

    ( Дію  Закону  зупинено  для  сільськогосподарських
      товаровиробників  -   учасників  експерименту  по
      запровадженню    єдиного   податку   на території
      Глобинського     району   Полтавської     області,
      Старобешівського   району   Донецької  області та
      Ужгородського    району   Закарпатської   області
      згідно із Законом N 25/98-ВР від 15.01.98 )

    ( Дію   Закону  зупинено  для сільськогосподарських
      товаровиробників  -   платників       фіксованого
      сільськогосподарського податку  згідно із Законом
      N 320-XIV ( 320-14 ) від 17.12.98 )

  ( Дію Закону  зупинено  на  період  проведення експерименту
    для  підприємств  -  учасників  економічного експерименту
    згідно із Законом N 1375-XIV ( 1375-14 ) від 13.01.2000 )

     Цей Закон визначає розміри та порядок плати  за  використання
земельних  ресурсів,  а  також  напрями  використання  коштів,  що
надійшли  від  плати  за  землю,  відповідальність  платників   та
контроль   за  правильністю  обчислення  і  справляння  земельного
податку.

                             Розділ 1

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1.  У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в
такому значенні:
     грошова оцінка  -  капіталізований рентний доход із земельної
ділянки;
     податок - обов\'язковий платіж,  що справляється з юридичних і
фізичних осіб за користування земельними ділянками;
     ставка податку  -  законодавчо визначений річний розмір плати
за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки;
     оренда -  засноване  на  договорі  строкове платне володіння,
користування земельною ділянкою;
     землі сільськогосподарського призначення - землі,  надані для
потреб сільського господарства або призначені для цих цілей;
     землі населених   пунктів  -  усі  землі  в  межах  населених
пунктів.  Межі   населених   пунктів   встановлюються   згідно   з
законодавством України.

     Стаття 2.  Використання  землі в Україні є платним.  Плата за
землю справляється  у  вигляді  земельного  податку  або  орендної
плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри
податку за земельні ділянки,  грошову оцінку яких не  встановлено,
визначаються   до  її  встановлення  в  порядку,  визначеному  цим
Законом.
     Власники   земельних  ділянок,  земельних  часток  (паїв)  та
землекористувачі,  крім  орендарів та інвесторів - учасників угоди
про  розподіл  продукції,  сплачують  земельний податок. ( Частина
друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1807-III
(   1807-14   )  від  08.06.2000,  N  2271-III  (  2271-14  )  від
08.02.2001 )
     Справляння  земельного  податку за земельні ділянки, надані в
користування  у зв\'язку з укладенням угоди про розподіл продукції,
замінюється  розподілом  виробленої  продукції  між  державою   та
інвестором  на  умовах  такої угоди. ( Статтю 2 доповнено частиною
третьою згідно із Законом N 1807-III ( 1807-14 ) від 08.06.2000 )
     За земельні  ділянки,  надані в оренду,  справляється орендна
плата.

     (  Дію  статті  3  зупинено  на  2001  рік  згідно із Законом
N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) ( Дію статті 3 зупинено на
2000 рік згідно із Законом N 1458-III ( 1458-14 ) від 17.02.2000 )
Стаття  3.  Плата  за  землю  запроваджується  з  метою формування
джерела   коштів   для  фінансування  заходів  щодо  раціонального
використання  та  охорони  земель,  підвищення  родючості грунтів,
відшкодування   витрат   власників   землі   і  землекористувачів,
пов\'язаних  з  господарюванням  на  землях  гіршої якості, ведення
земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель,
проведення  земельної реформи та розвитку інфраструктури населених
пунктів.

     Стаття 4.   Розмір   земельного   податку   не  залежить  від
результатів   господарської   діяльності   власників   землі    та
землекористувачів.
     (  Дію частини другої статті 4 зупинено на 2001 рік згідно із
Законом  N  2120-III  (  2120-14  )  від 07.12.2000 )( Дію частини
другої  статті 4 зупинено на 2000 рік згідно із Законом N 1458-III
(  1458-14  )  від 17.02.2000 ) Ставки земельного податку, порядок
обчислення  і  сплати земельного податку не можуть встановлюватись
або  змінюватись  іншими  законодавчими актами, крім цього Закону.
Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три
місяці  до  початку  нового бюджетного року і набирають чинності з
початку нового бюджетного року.

     Стаття 5. Об\'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також
земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні,
у  тому  числі  на  умовах  оренди.  (  Частина  перша статті 5 із
змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 2271-III ( 2271-14 ) від
08.02.2001 )
     Суб\'єктом  плати  за  землю  (платником)  є власник земельної
ділянки,  земельної  частки  (паю) і землекористувач, у тому числі
орендар.  ( Частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2271-III ( 2271-14 ) від 08.02.2001 )

                             Розділ 2

        ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

     Стаття 6.  Ставки  земельного  податку   з   одного   гектара
сільськогосподарських  угідь  встановлюються  у  відсотках  від їх
грошової оцінки у таких розмірах:
     для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;
     для багаторічних насаджень - 0,03.
     За сільськогосподарські  угіддя,  що  надані  у встановленому
порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від
того,  до якої категорії земель вони віднесені,  земельний податок
справляється згідно з частиною першою цієї статті.

                             Розділ 3

                 ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

     Стаття 7.  Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку
яких встановлено,  встановлюються у розмірі одного відсотка від їх
грошової  оцінки,  за  винятком  земельних  ділянок,  зазначених у
частинах п\'ятій - десятій цієї статті та частині другій  статті  6
цього Закону.
     Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні
ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

------------------------------------------------------------------
  Групи населених   |  Середня ставка   | Коефіцієнт, що застосо-
  пунктів з чисель- |     податку       | вується у містах Києві,
  ністю  населення  |  (коп. за         | Сімферополі, Севастопо-
  (тис. чол.)       |  1 кв. метр)      | лі та містах обласного
                    |                   |    підпорядкування
------------------------------------------------------------------
до 0,2                      1,5
від 0,2 до 1                2,1
від 1 до 3                  2,7
від 3 до 10                 3,0
від 10 до 20                4,8
від 20 до 50                7,5                      1,2
від 50 до 100               9,0                      1,4
від 100 до 250             10,5                      1,6
від 250 до 500             12,0                      2,0
від 500 до 1000            15,0                      2,5
від 1000 і більше          21,0                      3,0
------------------------------------------------------------------
(  Ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7
збільшені  в  2  рази  згідно  із  Законом  378-XIV ( 378-14 ) від
31.12.98 )
(  Ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7
збільшені  в 2,4 раза згідно із Законом N 1458-III ( 1458-14 ) від
17.02.2000 )
(  Установити, що в 2001 році по населених пунктах, грошова оцінка
земель   яких   не  проведена,  застосовуються  ставки  земельного
податку, встановлені  частиною  другою  статті 7, збільшені в 2,62
раза згідно із Законом N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000 )

     У населених  пунктах,  віднесених Кабінетом Міністрів України
до курортних, до ставок земельного податку, встановлених  частиною
другою цієї статті, застосовуються коефіцієнти:
     на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;
     на Південно-східному  узбережжі  Автономної Республіки Крим -
2,5;
     на Західному  узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;
     на Чорноморському  узбережжі   Миколаївської,   Одеської   та
Херсонської областей - 2,0;
     у гірських та передгірних районах Закарпатської,  Львівської,
Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3,  крім населених
пунктів,  які  Законом  України  \"Про  статус  гірських  населених
пунктів України\" ( 56/95-ВР ) віднесені до категорії гірських;
     на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях
- 1,5.
     Ставки земельного податку за земельні  ділянки  (за  винятком
сільськогосподарських   угідь)   диференціюють   та   затверджують
відповідні сільські,  селищні,  міські ради виходячи  із  середніх
ставок  податку,  функціонального використання та місцезнаходження
земельної ділянки,  але не вище ніж у два рази від середніх ставок
податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами  другою
і третьою цієї статті.
     Податок за   земельні   ділянки,   зайняті  житловим  фондом,
кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних
засобів    громадян,    гаражно-будівельними,   дачно-будівельними
кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також
за  земельні  ділянки,  надані  для  потреб сільськогосподарського
виробництва,  водного  та  лісового  господарства,   які   зайняті
виробничими,  культурно-побутовими  та  господарськими будівлями і
спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми  земельного
податку, обчисленого відповідно до частин першої  та  другої  цієї
статті.
     Податок за  земельні  ділянки,  надані  для  потреб  лісового
господарства,   за   винятком   ділянок,   зайнятих   виробничими,
культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями
і  спорудами,  справляється  як  складова  плати  за  використання
лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.
     Податок за  земельні  ділянки  на  територіях   та   об\'єктах
природоохоронного,   оздоровчого   та  рекреаційного  призначення,
зайняті    виробничими,    культурно-побутовими,    господарськими
будівлями   і   спорудами,   що   не  пов\'язані  з  функціональним
призначенням цих об\'єктів,  справляється у  п\'ятикратному  розмірі
відповідного земельного податку, встановленого частинами другою та
п\'ятою цієї статті.
     При визначенні  розміру податку за земельні ділянки,  зайняті
виробничими,  культурно-побутовими,  господарськими  будівлями   і
спорудами,     розташованими    на    територіях    та    об\'єктах
історико-культурного призначення, що не пов\'язані з функціональним
призначенням  цих  об\'єктів,  застосовуються  такі  коефіцієнти до
відповідного земельного податку, встановленого частинами другою та
п\'ятою цієї статті:
     міжнародного значення - 7,5;
     загальнодержавного значення - 3,75;
     місцевого значення - 1,5.
     Податок за    частину   площ   земельних   ділянок,   наданих
підприємствам,   установам    і    організаціям    (за    винятком
сільськогосподарських угідь),  що  перевищують  норми  відведення,
справляється у п\'ятикратному розмірі.
     ( Дію частини десятої статті 7 зупинено на 2001 рік в частині
розміру  податку  за  земельні  ділянки,  надані  для Збройних Сил
України  та  інших  військових  формувань, утворених відповідно до
законів  України,  в  разі  їх  цільового  використання  згідно із
Законом  N  2120-III  (  2120-14  ) від 07.12.2000 ) ( Дію частини
десятої статті 7 зупинено на 2000 рік в частині розміру податку на
земельні  ділянки,  надані  для  Збройних  Сил  України  та  інших
військових  формувань,  утворених відповідно до законів України, в
разі  їх  цільового  використання  згідно  із  Законом  N 1458-III
(  1458-14  ) від 17.02.2000 ) Податок за земельні ділянки, надані
для  Збройних Сил України та інших військових формувань, створених
відповідно  до  законодавства  України, залізниць, гірничодобувних
підприємств,  а  також  за  водойми, надані для виробництва рибної
продукції,  справляється  у  розмірі  25 відсотків суми земельного
податку,  обчисленого  відповідно  до частин першої та другої цієї
статті.
     Встановлені частиною  другою  цієї  статті ставки земельного
податку  застосовуються  з  урахуванням  коефіцієнтів  індексації,
визначених   Законом  України  про  Державний  бюджет  України  на
відповідний  рік. ( Статтю 7 доповнено частиною одинадцятою згідно
із  Законом N 1344-XIV ( 1344-14 ) від 22.12.99 - набуває чинності
з 01.01.2000 )

                             Розділ 4

        ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ\'ЯЗКУ,
         ОБОРОНИ ТА ІНШОГО  ПРИЗНАЧЕННЯ, А ТАКОЖ ЗА ЗЕМЛІ
          ПРИРОДООХОРОННОГО, ОЗДОРОВЧОГО, РЕКРЕАЦІЙНОГО,
           ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЗА ЗЕМЛІ
               ЛІСОВОГО І ВОДНОГО ФОНДІВ (ЗА МЕЖАМИ
                        НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ)

     Стаття 8. Податок за земельні ділянки, надані для підприємств
промисловості,  транспорту,  зв\'язку  та  іншого  призначення,  за
винятком  земельних  ділянок,  зазначених  у  частинах  другій  та
третій цієї  статті  і  частині  другій  статті  6  цього  Закону,
справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки  одиниці
площі ріллі по області.
     (  Дію  частини  другої  статті  8  зупинено на 2001 рік щодо
справляння  податку  за  земельні ділянки, надані для Збройних Сил
України  та  інших  військових  формувань, утворених відповідно до
законів  України  згідно  із  Законом  N  2120-III ( 2120-14 ) від
07.12.2000  )  (  Дію частини другої статті 8 зупинено на 2000 рік
щодо  справляння  податку за земельні ділянки, надані для Збройних
Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до
законів  України  згідно  із  Законом  N  1458-III ( 1458-14 ) від
17.02.2000  ) Податок за земельні ділянки, надані для залізничного
транспорту,  Збройних  Сил  України та інших військових формувань,
створених відповідно  до  законодавства  України,  справляється  у
розмірі  0,02  відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по
області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств,
з  яких  земельний  податок справляється згідно із статтею 6 цього
Закону.
     У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами
України та іншими військовими формуваннями,  створеними відповідно
до  законодавства  України,  земель  не  за цільовим призначенням,
податок справляється у розмірах, встановлених частиною першою цієї
статті.

     Стаття 9.  Податок  за  земельні ділянки,  надані в тимчасове
користування    на    землях    природоохоронного,    оздоровчого,
рекреаційного  та  історико-культурного  призначення,  за винятком
земельних ділянок,  зазначених у частині  другій  статті  6  цього
Закону,  справляється  у  розмірі 50 відсотків від грошової оцінки
одиниці площі ріллі по області.

     Стаття 10.  Податок за земельні  ділянки,  надані  на  землях
лісового  фонду,  за винятком земель,  зазначених у частині другій
статті 6 цього Закону та частині другій цієї статті,  справляється
як   складова   плати   за   використання   лісових  ресурсів,  що
визначається лісовим законодавством.
     Податок за  земельні  ділянки,  що  входять  до складу земель
лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими
будинками та господарськими будівлями і спорудами,  справляється у
розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці  площі  ріллі  по
області.

     Стаття 11.  Податок  за  земельні  ділянки,  надані на землях
водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині
другій статті 6 цього Закону,  справляється у розмірі 0,3 відсотка
від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

                             Розділ 5

                    ПІЛЬГИ ЩОДО ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

     Стаття 12. Від земельного податку звільняються:

     1) заповідники,  в тому числі історико-культурні, національні
природні  парки,   заказники   (крім   мисливських),   регіональні
ландшафтні  парки,  ботанічні  сади,  дендрологічні  і  зоологічні
парки,  пам\'ятки  природи,  заповідні  урочища  та  парки-пам\'ятки
садово-паркового мистецтва;
     2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ
і    навчальних   закладів   сільськогосподарського   профілю   та
професійно-технічних училищ;
     3)    органи    державної    влади    та   органи   місцевого
самоврядування,   органи   прокуратури,   заклади,   установи   та
організації,  які повністю  утримуються  за  рахунок  бюджету  (за
винятком  Збройних  Сил  України  та  інших  військових формувань,
створених відповідно  до  законодавства  України),  спеціалізовані
санаторії  України  для  реабілітації  хворих  згідно  із списком,
затвердженим  Міністерством  охорони  здоров\'я   України,   дитячі
санаторно-курортні   та   оздоровчі  заклади  України,  громадські
організації  інвалідів  України,   підприємства   та   організації
громадських   організацій   інвалідів,  майно  яких  є  їх  повною
власністю,  де кількість інвалідів,  які мають там  основне  місце
роботи,  становить протягом попереднього звітного періоду не менше
50 відсотків загальної чисельності працюючих,  і за умови, що фонд
оплати  праці  таких  інвалідів  становить  протягом  попереднього
звітного періоду не менше 25 відсотків суми  загальних  витрат  на
оплату праці,  що відносяться до складу валових витрат виробництва
(обігу).
     Зазначені підприємства та організації громадських організацій
інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявністю дозволу
на право користування такою пільгою,  який  надається  міжвідомчою
Комісією   з   питань   діяльності   підприємств   та  організацій
громадських організацій інвалідів  відповідно  до  Закону  України
\"Про основи    соціальної   захищеності   інвалідів   в   Україні\"
(  875-12  );
(  Пункт  3  статті  12  в  редакції Закону N 1926-III ( 1926-14 )
від 13.07.2000 )
     4) вітчизняні  заклади  культури,  науки,   освіти,   охорони
здоров\'я,  соціального забезпечення,  фізичної культури та спорту,
спортивні  споруди,   що   використовуються   ними   за   цільовим
призначенням;
     5) зареєстровані релігійні та благодійні організації,  що  не
займаються підприємницькою діяльністю;
     6) тимчасово   до  1  січня   2008   року   підприємства   по
виробництву  автомобілів і запчастин до них,  які мають інвестицію
(у тому числі іноземну) виключно в грошовій  формі,  що  становить
суму, еквівалентну не менше 150 мільйонам доларів США за офіційним
валютним курсом Національного банку України на день внесення такої
інвестиції   до   їх   статутного   фонду,   яка  зареєстрована  у
встановленому законодавством порядку. Площа землі, що звільняється
від  оподаткування земельним податком,  визначається із розрахунку
суми інвестиції   у  грошовій  формі  до  статутного  фонду  таких
підприємств на 1 га площі землі,  яку вони займають, еквівалентній
400 тисячам доларів США за офіційним валютним курсом, встановленим
Національним банком України на день  внесення  інвестиції  (у тому
числі іноземної); ( Частину першу статті 12  доповнено  пунктом  6
згідно із Законом N 535/97-ВР від 19.09.97 )
     7) на період  функціонування  спеціальної   економічної  зони
\"Яворів\"  суб\'єкти цієї зони (власники землі,  землекористувачі на
території спеціальної економічної зони \"Яворів\"),  які  реалізують
на  території  спеціальної  економічної зони \"Яворів\" інвестиційні
проекти,    затверджені     Яворівською     районною     державною
адміністрацією.  У  перші  три роки реалізації таких інвестиційних
проектів  зазначені  суб\'єкти   зони   звільняються   від   сплати
земельного податку повністю, а в наступні роки сплачують земельний
податок за ставкою в розмірі 50 відсотків діючої ставки.  Суб\'єкти
зони,  які  реалізують  інвестиційні проекти на територіях земель,
порушених від діяльності Яворівського державного гірничо-хімічного
підприємства \"Сірка\", звільняються від сплати земельного податку;
(  Частину  першу  статті 12 доповнено пунктом 7 згідно із Законом
N 403-XIV ( 403-14 ) від 15.01.99 )
      на  період  функціонування  спеціальної  економічної  зони
туристсько-рекреаційного  типу  \"Курортополіс Трускавець\" суб\'єкти
цієї  зони  (власники   землі,   землекористувачі   на   території
спеціальної   економічної  зони  \"Курортополіс  Трускавець\"),  які
реалізують на території спеціальної економічної зони \"Курортополіс
Трускавець\"  інвестиційні  проекти,  схвалені виконавчим комітетом
Трускавецької міської  ради.  Протягом  визначеного  інвестиційним
проектом  періоду  освоєння  земельної ділянки,  а саме планування
території,  будівництва   об\'єктів   інфраструктури   для   потреб
спеціальної економічної зони \"Курортополіс Трускавець\",  зазначені
суб\'єкти звільняються від сплати земельного  податку  повністю,  а
протягом   наступних   десяти   років   реалізації   на  території
спеціальної  економічної  зони   \"Курортополіс   Трускавець\"   цих
інвестиційних  проектів - сплачують земельний податок за ставкою в
розмірі  50 відсотків діючої ставки оподаткування; ( Частину першу
статті  12  доповнено  пунктом  8  згідно  із  Законом  N  515-XIV
( 515-14 ) від 18.03.99 )
     9)  на  період  функціонування  спеціальної  економічної зони
\"Славутич\" суб\'єкти цієї зони (власники землі, землекористувачі на
території спеціальної економічної зони \"Славутич\"), які реалізують
на  території спеціальної економічної зони \"Славутич\" інвестиційні
проекти,  затверджені  виконавчим  комітетом  Славутицької міської
ради.  У  перші  три  роки реалізації таких інвестиційних проектів
зазначені суб\'єкти зони звільняються від сплати земельного податку
повністю,  а  в  наступні  три роки сплачують земельний податок за
ставкою  в  розмірі  50  відсотків  діючої ставки; ( Частину першу
статті  12  доповнено  пунктом  9  згідно  із  Законом  N  722-XIV
( 722-14 ) від 03.06.99 )
     10)  на   період   освоєння   земельної  ділянки  (планування
території,  будівництво  об\'єктів  інфраструктури  тощо),  але  не
більше  ніж на 5 років,  суб\'єкти підприємницької діяльності,  які
реалізують  у  порядку,   встановленому   Законом   України   \"Про
спеціальний   режим   інвестиційної   діяльності   на   територіях
пріоритетного   розвитку   в   Луганській  області\"  (  970-14  ),
інвестиційні проекти;  ( Частину першу статті 12 доповнено пунктом
10 згідно із Законом N 971-XIV ( 971-14 ) від 15.07.99 )
     11)  суб\'єкти  підприємницької  діяльності  (інвестори),  які
реалізують  на  територіях  спеціальних  економічних  зон \"Азов\" і
\"Донецьк\" та на  територіях  пріоритетного  розвитку  в  Донецькій
області  інвестиційні  проекти,  в порядку,  встановленому Законом
України \"Про  спеціальні  економічні  зони  та  спеціальний  режим
інвестиційної   діяльності   в  Донецькій  області\"  (  356-14  );
(  Частину  першу статті 12 доповнено пунктом 11 згідно із Законом
N 973-XIV ( 973-14 ) від 15.07.99 )
     12) на  період  освоєння   земельної    ділянки   (планування
території,  будівництво  об\'єктів  інфраструктури  тощо),  але  не
більше ніж на 5 років,  суб\'єкти підприємницької  діяльності,  які
реалізують   у   порядку,   встановленому   Законом  України  \"Про
спеціальний   режим   інвестиційної   діяльності   на   територіях
пріоритетного   розвитку  в  Житомирській  області\",  інвестиційні
проекти;  (  Частину  першу  статті 12 доповнено пунктом 12 згідно
із  Законом N 1278-XIV ( 1278-14 ) від 03.12.99 )
     13) у період  з 1 січня  2000  року  до  1  січня  2005  року
підприємства суднобудівної промисловості,  визначені відповідно до
статті 1 Закону  України  \"Про  заходи  щодо  державної  підтримки
суднобудівної промисловості в Україні; ( Частину   першу статті 12
доповнено  пунктом  13  згідно  із  Законом N 1242-XIV ( 1242-14 )
від 18.11.99 - набуває чинності з 01.01.2000 )
     14)  тимчасово,  до  1  січня  2009 року,  суб\'єкти космічної
діяльності  згідно  з  переліком,   який   щороку   затверджується
Кабінетом  Міністрів  України; ( Частину першу статті 12 доповнено
пунктом   14  згідно  із  Законом  N  1559-III  (  1559-14  )  від
16.03.2000 )
     15)   на   період   освоєння  земельної  ділянки  (планування
території,  будівництво  об\'єктів  інфраструктури  тощо),  але  не
більше  ніж на 5 років,  суб\'єкти підприємницької діяльності,  які
реалізують  у  порядку,   встановленому   Законом   України   \"Про
спеціальний  режим  інвестиційної  діяльності  на  території міста
Харкова\" ( 1714-14 ), інвестиційні проекти; ( Частину першу статті
12  доповнено  пунктом 15 згідно із Законом N 1715-III ( 1715-14 )
від 11.05.2000 )
     16)  покупець  об\'єкта  незавершеного будівництва на земельну
ділянку,  відведену під такий об\'єкт,  з моменту придбання об\'єкта
на  строк  будівництва, визначений умовами приватизації; ( Частину
першу  статті 12 доповнено пунктом 16 згідно із Законом N 1953-III
( 1953-14 ) від 14.09.2000 )
     17)  підприємства, науково-дослідні інститути та організації,
визначені   статтею  3  Закону  України  \"Про  державну  підтримку
підприємств,  науково-дослідних  інститутів  та  організацій,  які
розробляють  та  виготовляють  боєприпаси,  їх  елементи та вироби
спецхімії\"  (  1991-14  );  (  Частину  першу  статті 12 доповнено
пунктом 17 згідно із Законом N 1991-III ( 1991-14 ) від 21.09.2000
- набирає чинності з 01.01.2001 )
     18) на  період   освоєння   земельної   ділянки  (планування
території,  будівництво  об\'єктів  інфраструктури  тощо),  але  не
більше ніж на 5 років,  суб\'єкти підприємницької  діяльності,  які
реалізують   у   порядку,   встановленому   Законом  України  \"Про
спеціальний   режим   інвестиційної   діяльності   на   територіях
пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону \"Порт Крим\" в
Автономній  Республіці  Крим\"  ( 2189-14 ), інвестиційні проекти\";
( Частину першу статті 12 доповнено пунктом 18 згідно  із  Законом
N 2199-III ( 2199-14 ) від 21.12.2000 )
     19) у  період  з  1  січня  2001  року  до  1 січня 2006 року
підприємства концерну \"Бронетехніка України\" згідно  з  переліком,
затвердженим  Кабінетом  Міністрів України; ( Частину першу статті
12  доповнено  пунктом 19 згідно із Законом N 2211-III ( 2211-14 )
від 11.01.2001 )
     20)   на   період   дії   Закону   України   \"Про  фіксований
сільськогосподарський податок\"  (  320-14  )  власники   земельних
ділянок,  земельних  часток  (паїв)  та  землекористувачі за умови
передачі земельних ділянок та земельних  часток  (паїв)  в  оренду
платнику  фіксованого  сільськогосподарського  податку;  ( Частину
першу  статті 12 доповнено пунктом 20 згідно із Законом N 2271-III
( 2271-14 ) від 08.02.2001 )
     21)   суб\'єкти   спеціальної   економічної   зони  \"Миколаїв\"
(власники  земельних  ділянок  та  землекористувачі  на  території
спеціальної   економічної  зони  \"Миколаїв\"),  які  реалізують  на
території  цієї зони інвестиційні проекти\". ( Частину першу статті
12  доповнено  пунктом 21 згідно із Законом N 2323-III ( 2323-14 )
від 22.03.2001 )
     Не справляється  плата  за  сільськогосподарські  угіддя  зон
радіоактивно забруднених територій,  визначених  статтею  2 Закону
України  \"Про правовий режим території,  що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок  Чорнобильської катастрофи\" ( 791а-12 ) (зон
відчуження,  безумовного (обов\'язкового) відселення, гарантованого
добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю),
і  хімічно   забруднені  сільськогосподарські   угіддя,   на   які
запроваджено  обмеження  щодо ведення сільського господарства;  за
землі,  що перебувають  у  тимчасовій  консервації  або  у  стадії
сільськогосподарського     освоєння;     за     землі    державних
сортовипробувальних станцій і сортодільниць,  які використовуються
для  випробування  сортів сільськогосподарських культур;  за землі
дорожнього    господарства    автомобільних    доріг    загального
користування;   за   земельні  ділянки  державних,  колективних  і
фермерських господарств,  які зайняті молодими садами,  ягідниками
та  виноградниками  до  вступу  їх  у  пору плодоношення,  а також
гібридними насадженнями,  генофондовими колекціями та розсадниками
багаторічних  плодових насаджень;  за землі кладовищ;  за земельні
ділянки,  в межах граничних норм,  встановлених Земельним кодексом
України  (  561-12  ),  інвалідів  I  і  II  груп,  громадян,  які
виховують трьох і більше дітей,  та  громадян,  члени  сімей  яких
проходять строкову військову службу, пенсіонерів,  а  також  інших
осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України  \"Про
статус  ветеранів  війни,   гарантії   їх   соціального   захисту\"
(  3551-12  ),  громадян,  яким  у  встановленому  порядку  видано
посвідчення про те, що вони постраждали  внаслідок  Чорнобильської
катастрофи.
     Верховна Рада  Автономної Республіки Крим,  обласні,  міські,
селищні та сільські Ради можуть встановлювати пільги щодо плати за
землю:   часткове  звільнення  на  певний  строк,  зменшення  суми
земельного податку лише за рахунок  коштів,  що  зараховуються  на
спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
     Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він
звільняється від сплати податку починаючи з місяця,  наступного за
місяцем,  в якому виникло це право.  У разі втрати права на пільгу
протягом  року податок сплачується починаючи з місяця,  наступного
за місяцем, в якому втрачено це право.
     Якщо підприємства,  установи та організації,  що користуються
пільгами   щодо   земельного   податку,  мають  у  підпорядкуванні
госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове  користування
(оренду) земельні ділянки,  окремі будівлі або їх частини, податок
за   земельні    ділянки,    зайняті    цими    госпрозрахунковими
підприємствами   або   будівлями   (їх  частинами),  переданими  в
тимчасове користування,  сплачується у  встановлених  розмірах  на
загальних підставах.

                             Розділ 6
          ОБЧИСЛЕННЯ І СТРОКИ СПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ,
              ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ ВІД ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

     Стаття 13.  Підставою для нарахування  земельного  податку  є
дані державного земельного кадастру.

     Стаття 14.   Юридичні   особи   самостійно   обчислюють  суму
земельного податку в порядку, визначеному цим Законом, за  формою,
встановленою  Головною  державною  податковою  інспекцією України,
щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній
державній податковій інспекції.
     По нововідведених  земельних  ділянках  розрахунки   розмірів
податку   подаються  юридичними  особами  протягом  місяця  з  дня
виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
     Нарахування земельного    податку    громадянам   проводиться
державними податковими інспекціями,  які видають платникові до  15
липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.
     За земельну  ділянку,  на  якій   розташована   будівля,   що
перебуває  у  користуванні  кількох  юридичних  осіб або громадян,
земельний податок нараховується  кожному  з  них  пропорційно  тій
частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.
     За земельну  ділянку,  на  якій   розташована   будівля,   що
перебуває   у   спільній  власності  кількох  юридичних  осіб  або
громадян,  земельний   податок   нараховується   кожному   з   них
пропорційно їх частці у власності на будівлю.

     Стаття 15.   Власники  землі  та  землекористувачі  сплачують
земельний податок з  дня  виникнення  права  власності  або  права
користування земельною ділянкою.
     У разі припинення  права  власності  або  права  користування
земельною   ділянкою   податок  сплачується  за  фактичний  період
перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

     Стаття 16.      Облік       платників       (товаровиробників
сільськогосподарської   продукції   та   громадян)  і  нарахування
земельного податку проводиться щорічно  за  станом  на  1  травня,
інших суб\'єктів - платників податку - за станом на 1 лютого.

     Стаття  17.  (  Дію частини першої статті 17 зупинено на 2001
рік  щодо  строків  сплати  земельного  податку  платниками  (крім
громадян  та  виробників сільськогосподарської і рибної продукції)
згідно  із  Законом  N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) ( Дію
частини  першої статті 17 зупинено на 2000 рік щодо строків сплати
земельного   податку   платниками  (крім  громадян  та  виробників
сільськогосподарської   і  рибної  продукції)  згідно  із  Законом
N  1458-III  (  1458-14  )  від  17.02.2000  )  Земельний  податок
сплачується   рівними   частками   власниками  земельних  ділянок,
земельних   часток   (паїв)  і  землекористувачами  -  виробниками
товарної  сільськогосподарської  і рибної продукції та громадянами
до  15  серпня  і  15  листопада,  а  всіма  іншими  платниками  -
щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.
(  Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2271-III ( 2271-14 ) від 08.02.2001 )
     Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню  платнику
за  його  письмовою  заявою  або за його бажанням зараховуються до
сплати податку за наступний рік.

     Стаття 18.  Платники,  яких своєчасно  не  було  залучено  до
сплати  земельного  податку,  сплачують податок не більш як за два
попередні роки.
     Перегляд неправильно   нарахованого  податку,  стягнення  або
повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні
роки.

     Стаття  19.  (  Дію  статті 19 зупинено на 2001 рік в частині
визначення  строків  внесення  орендної  плати виключно у договорі
оренди  згідно  із Законом N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000 )
(  Дію статті 19 зупинено на 2000 рік в частині визначення строків
внесення  орендної  плати  виключно  у  договорі  оренди згідно із
Законом  N  1458-III  ( 1458-14 ) від 17.02.2000 ) Розмір, умови і
строки  внесення  орендної плати за землю встановлюються за угодою
сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

     (  Дію  статті  20  зупинено  на  2001  рік згідно із Законом
N  2120-III  ( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) ( Дію статті 20 зупинено
на  2000  рік  згідно  із  Законом  N  1458-III  (  1458-14  ) від
17.02.2000   )  Стаття  20.  Платежі  за  землю  зараховуються  на
спеціальні  бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської
Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.

     (  Дію  статті  21  зупинено  на  2001  рік згідно із Законом
N  2120-III  ( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) ( Дію статті 21 зупинено
на  2000  рік  згідно  із  Законом  N  1458-III  (  1458-14  ) від
17.02.2000  )  Стаття  21.  Для  централізованого виконання робіт,
передбачених  статтею  22  цього  Закону,  30 відсотків коштів від
земельного  податку,  що  надійшли  на спеціальні бюджетні рахунки
місцевих   бюджетів,   зазначених   у   статті  20  цього  Закону,
централізуються  на  спеціальному  бюджетному  рахунку  Державного
комітету   України  по  земельних  ресурсах,  10  відсотків  -  на
спеціальних   бюджетних  рахунках  Автономної  Республіки  Крим  і
областей.
     Верховна Рада Автономної Республіки Крим  і  обласні  Ради  у
межах   зазначених   відрахувань  можуть  установлювати  нормативи
централізації  коштів  від  земельного  податку   на   спеціальних
бюджетних   рахунках   районів  і  міст,  у  підпорядкуванні  яких
знаходиться район.
     Міські Ради з районним поділом можуть встановлювати нормативи
централізації  коштів  від  земельного  податку   на   спеціальних
бюджетних рахунках районів міста.

     (  Дію  статті  22  зупинено  на  2001  рік згідно із Законом
N  2120-III  ( 2120-14 ) від 07.12.2000 ) ( Дію статті 22 зупинено
на  2000  рік  згідно  із  Законом  N  1458-III  (  1458-14  ) від
17.02.2000  ) Стаття 22. Кошти від плати за землю, що надходять на
спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, зазначених у статті
20 цього Закону, використовуються виключно для таких цілей:
     фінансування заходів  щодо  раціонального   використання   та
охорони земель, підвищення родючості грунтів;
     ведення державного    земельного    кадастру,    землеустрою,
моніторингу земель;
     створення земельного інноваційного фонду;
     відшкодування витрат  власників  землі  і  землекористувачів,
пов\'язаних з господарюванням на землях гіршої якості;
     економічного стимулювання власників землі і землекористувачів
за  поліпшення  якості  земель,  підвищення  родючості  грунтів  і
продуктивності земель лісового фонду;
     надання пільгових кредитів,  часткового погашення позичок  та
компенсації  втрат  доходів  власників  землі та землекористувачів
внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини;
     проведення земельної      реформи,      а      також      для
земельно-господарського     устрою,     розробки     містобудівної
документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.
     Кошти від    земельного    податку,    що    централізуються,
спрямовуються  на  розробку  і  виконання  державних  програм щодо
раціонального використання земель,  підвищення родючості  грунтів,
на  відшкодування  витрат  власників  землі  і  землекористувачів,
пов\'язаних із господарюванням на  землях  гіршої  якості,  охорону
земельних   ресурсів   у   комплексі  з  іншими  природоохоронними
заходами,    розвиток    загальнодержавної     та     регіональної
інфраструктури,    ведення    державного    земельного   кадастру,
землеустрою,  моніторингу земель,  а  також  проведення  земельної
реформи.
     За нецільове використання коштів, що надходять від земельного
податку  у відповідний бюджет,  фінансовими органами нараховується
штраф в розмірі 100 відсотків використаних сум,  які надходять  до
Державного  бюджету  України  на цілі,  зазначені в частині першій
цієї статті.

                             Розділ 7

                       ГРОШОВА ОЦІНКА ЗЕМЛІ

     Стаття 23.   Грошова  оцінка  земельної  ділянки  проводиться
Державним комітетом України по земельних  ресурсах  за  методикою,
затвердженою Кабінетом Міністрів України.
     Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом  на  1  січня
уточнюється  на  коефіцієнт  індексації,  порядок  проведення якої
затверджується  Кабінетом Міністрів України. ( Статтю 23 доповнено
частиною  другою  згідно  із  Законом  N  1344-XIV ( 1344-14 ) від
22.12.99 - набуває чинності з 01.01.2000 )

     Стаття 24.    Грошова   оцінка   землі   застосовується   для
економічного  регулювання   земельних   відносин   при   укладанні
цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

                             Розділ 8

       ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЛАТНИКІВ І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ
               ЗАКОНУ УКРАЇНИ \"ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ\"

     Стаття   25.  За  прострочення  встановлених  строків  сплати
податку  (стаття  17  цього  Закону) справляється пеня у розмірах,
визначених  законом  (  Частина  перша статті 25 в редакції Закону
N  2181-III  (  2181-14  )  від  21.12.2000 - набирає  чинності  з
1 квітня 2001 року )
     Розмір   пені   за   несвоєчасне   внесення   орендної  плати
передбачається  у  договорі оренди, проте він не може перевищувати
ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку.

     Стаття 26.  За порушення Закону України \"Про плату за  землю\"
платники  несуть  відповідальність, передбачену Земельним кодексом
України  ( 561-12 ), та законами України.
     Посадові особи,  винні в порушенні вимог цього Закону, несуть
відповідальність, передбачену чинним законодавством.
(  Стаття  26  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 2181-III
( 2181-14 )   від   21.12.2000   -   набирає  чинності  з 1 квітня
2001 року )

     Стаття 27.  Контроль  за правильністю обчислення і справляння
земельного    податку    здійснюється    державними    податковими
інспекціями.

                             Розділ 9

                     ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ  СПОРІВ

     Стаття 28.  Спори,  що  виникають   з   питань   застосування
положень,   передбачених   цим  Законом,  вирішуються  в  судовому
порядку.

                            Розділ 10

                       МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

     Стаття 29.  Якщо  міжнародним  договором  України встановлені
інші правила,  ніж ті, що визначені цим Законом, то застосовуються
правила міжнародного договору.

 Президент  України                                      Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 3 липня 1992 року
        N 2535-XII

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 47, ст.642 )

 ( Вводиться в дію Постановою ВР
   N 2655-XII ( 2655-12 ) від 02.10.92, ВВР, 1992, N 47, ст.643 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N 4035-XII ( 4035-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 27, ст.223
  N 287/94-ВР від 14.12.94, ВВР, 1995, N  1, ст.  3
  N 90/95-ВР  від 14.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст. 93
  N 496/95-ВР від 22.12.95, ВВР, 1996, N  2, ст.  3
  N 583/97-ВР від 21.10.97, ВВР, 1998, N  2, ст.  3
  N 82-XIV ( 82-14 ) від 08.09.98, ВВР, 1998, N 42, ст.259
  N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436
  N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності
  з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44 )

                             Розділ I

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Поняття застави

     Застава - це спосіб забезпечення зобов\'язань.
     В силу застави кредитор (заставодержатель) має право  в  разі
невиконання  боржником  (заставодавцем)  забезпеченого    заставою
зобов\'язання одержати задоволення з  вартості  заставленого  майна
переважно перед іншими кредиторами.
     Застава виникає в силу договору чи закону.

     Стаття 2. Законодавство України про заставу

     Цим Законом визначаються основні положення про заставу.
     Відносини застави, не передбачені  цим  Законом,  регулюються
іншими актами законодавства України.

     Стаття 3. Застосування застави

     Заставою може бути забезпечена дійсна вимога,  зокрема  така,
що  випливає  з    договору    позики    (банківської    позички),
купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
     Застава може мати місце щодо вимог, які  можуть  виникнути  у
майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення
заставою таких вимог.
     Застава  має  похідний  характер  від    забезпеченого    нею
зобов\'язання.

     Стаття 4. Предмет застави

     Предметом застави можуть бути майно та майнові права.
     Предметом  застави  може  бути  майно,  яке  відповідно    до
законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на  яке
може бути звернено стягнення.
     Предметом  застави  може  бути  майно,  яке  стане  власністю
заставодавця  після  укладення  договору  застави,  в  тому  числі
продукція, плоди  та  інші  прибутки  (майбутній  урожай,  приплід
худоби тощо), якщо це передбачено договором.
     Предметом застави не можуть  бути  національні  культурні  та
історичні  цінності,  що  перебувають  у  державній  власності   і
занесені  або  підлягають  занесенню   до    Державного    реєстру
національного культурного надбання.
     Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають  особистий
характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.
     Предметом   застави  не  можуть  бути    об\'єкти    державної
власності, приватизація яких заборонена  законодавчими  актами,  а
також майнові комплекси державних підприємств  та  їх  структурних
підрозділів, що знаходяться у процесі  корпоратизації. (  Статтю 4
доповнено   частиною  шостою  згідно  із  Законом  N  4035-12  від
25.02.94 )

     Стаття 5. Застава майна

     Застава  майна  охоплює  його  приналежності  та  невіддільні
плоди, якщо інше не  передбачено  законом  чи  договором.  Застава
майна може включати віддільні плоди  тільки  у випадках,  межах та
порядку, передбачених законом чи договором.
     Застава  майна    може    здійснюватися    шляхом    передачі
товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення
- варанта тощо) кредиторові.
     Застава цінних паперів може здійснюватись шляхом передачі  їх
заставодержателю або у депозит нотаріальної контори чи банку.

     Стаття 6. Застава майна, що перебуває у спільній власності

     Майно, що перебуває у спільній власності, може бути  передано
в заставу тільки за згодою всіх співвласників.
     Майно, що перебуває у спільній частковій  власності  (частки,
паї), може бути самостійним предметом застави за  умови  виділення
його в натурі.

     Стаття 7. Заміна предмета застави

     Заміна предмета застави може здійснюватися тільки  за  згодою
заставодержателя. Порядок  заміни  предмета  застави  при  заставі
товарів в обороті або у переробці регулюється розділом  III  цього
Закону.

     Стаття 8. Ризик випадкової загибелі предмета застави

     Ризик  випадкової  загибелі  предмета  застави  несе  власник
заставленого майна, якщо інше не передбачено законом чи договором.

     Стаття 9. Володіння заставленим майном

     Законом чи договором передбачається перебування  заставленого
майна  у  володінні  заставодавця,  заставодержателя  або  третьої
особи.

     Стаття 10. Страхування предмета застави

     Заставодержатель  зобов\'язаний  страхувати  передане  в  його
володіння  заставлене  майно,  якщо  це  передбачено  законом   чи
договором.
     Ломбард зобов\'язаний страхувати прийняте в заставу  майно  за
рахунок заставодавця за оцінкою, яка за згодою сторін  проводилась
при прийнятті майна в заставу.
     Заставодавець зобов\'язаний страхувати заставлене  майно,  яке
залишається у його володінні.
     При  настанні  страхового  випадку    заставодержатель    має
переважне  право  задоволення  своїх  вимог  із  суми   страхового
відшкодування.

     Стаття 11. Сторони договору застави

     Сторонами     договору     застави      (заставодавцем      і
заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.
     Заставодавцем може бути як сам боржник,  так  і  третя  особа
(майновий поручитель).
     Заставодавцем при заставі майна може бути його власник,  який
має право відчужувати заставлене майно на підставах,  передбачених
законом, а також  особа,  якій  власник  у  встановленому  порядку
передав майно і право застави на це майно.
      Державне підприємство, за яким  майно  закріплено  на  праві
повного господарського відання, самостійно здійснює заставу  цього
майна, за винятком  цілісного  майнового  комплексу  підприємства,
його структурних підрозділів,  будівель  і  споруд,  застава  яких
здійснюється  з  дозволу  та  на  умовах,  погоджених  з  органом,
уповноваженим управляти  відповідним  державним  майном.  Відкрите
акціонерне товариство,  створене  у  процесі  корпоратизації,  всі
акції якого перебувають у державній  власності,  здійснює  заставу
належного  йому  майна  за  погодженням   із   засновником   цього
товариства  у  порядку,  передбаченому  для державних підприємств.
(  Статтю  11  доповнено  частиною  четвертою  згідно  із  Законом
N 4035-12 від 25.02.94 )
     З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного
підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного  в
процесі корпоратизації, застава їх майна  здійснюється  з  дозволу
відповідного  органу  приватизації. ( Статтю 11 доповнено частиною
п\'тою згідно із Законом N 4035-12 від 25.02.94 )

     Стаття 12. Зміст договору застави

     У  договорі  застави  повинно  бути  зазначено   найменування
(прізвище,   ім\'я   та   по   батькові),  місцезнаходження  (місце
проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і
строк  виконання  зобов\'язання,  опис  предмета  застави,  а також
будь-які інші умови,  відносно яких за  заявою  однієї  із  сторін
повинна  бути  досягнута  угода.  (  Частина  перша  статті  12  в
редакції Закону N 583/97-ВР від 21.10.97 )
     При  укладанні  договору  застави  за  згодою  сторін  або на
вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська  перевірка
достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної
сторони  договору  застави.  ( Статтю 12 доповнено частиною другою
згідно із Законом N 90/95-ВР від 14.03.95 )

     Стаття 13. Форма договору застави

     Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.
     У  випадках,   коли   предметом  застави  є  нерухоме  майно,
транспортні засоби, космічні об\'єкти, договір застави повинен бути
нотаріально  посвідчений  на  підставі відповідних правоустановчих
документів. Нотаріальне посвідчення  договору  застави  нерухомого
майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору
застави транспортних засобів та космічних  об\'єктів  -  за  місцем
реєстрації цих засобів та об\'єктів. ( Частина друга статті  13  із
змінами, внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР  від 14.12.94,  в
редакції Закону N 583/97-ВР від 21.10.97 )
     Законодавством України може бути передбачено й  інші  випадки
нотаріального посвідчення договору застави.
     Угодою сторін може бути передбачено  нотаріальне  посвідчення
договору застави і в тих випадках, коли це  є  не  обов\'язковим  в
силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
     Норми   цієї   статті  не  поширюються  на  право  податкової
застави,  що  регулюється  податковим  законодавством. ( Статтю 13
доповнено  частиною  згідно  із Законом N 2181-III ( 2181-14 ) від
21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року )

     Стаття 14. Наслідки недотримання вимог щодо форми договору
                застави та його нотаріального посвідчення

     Недотримання  вимог  щодо  форми  договору  застави  та  його
нотаріального посвідчення тягне за собою  недійсність  договору  з
наслідками, передбаченими законодавством України.

     Стаття 15. Реєстрація застав

     Застава нерухомого  майна  підлягає  державній  реєстрації  у
випадках та у порядку, передбачених законом.
     Застава рухомого майна може бути  зареєстрована  на  підставі
заяви  заставодержателя  або  заставодавця  у  Державному  реєстрі
застав рухомого майна (далі -  Державний  реєстр),  ведення  якого
покладається  на  держателя  Державного  реєстру  застав  рухомого
майна.
     Державний   реєстр   застав   рухомого  майна  та  відомості,
занесені  до  нього,  є  відкритими для всіх юридичних та фізичних
осіб.
     Обов\'язки   з  реєстрації  та  нотаріального  посвідчення  не
поширюються на виникнення та зміну  прав  податкової  застави,  що
регулюється  податковим  законодавством.  (  Статтю  15  доповнено
частиною згідно із Законом N 2181-III ( 2181-14 ) від 21.12.2000 -
набирає чинності з 1 квітня 2001 року )
( Стаття 15 в редакції Закону N 583/97-ВР  від  21.10.97;  набирає
чинності з 01.03.99 згідно із Законом  N  82-XIV  (  82-14  )  від
08.09.98 )

     Стаття 15-1. Реєстрація застав рухомого майна

     Порядок ведення  Державного  реєстру  визначається  Кабінетом
Міністрів України.
     Датою реєстрації   застави  рухомого  майна  вважається  дата
внесення відповідного  запису  до  Державного  реєстру.  Запис  до
Державного  реєстру вноситься протягом двох робочих днів з моменту
подання заяви про реєстрацію застави рухомого майна.
     Заява про реєстрацію застави рухомого майна  повинна  містити
тільки такі відомості:
     найменування (прізвище,  ім\'я  та  по  батькові),  адресу  та
номер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;
     загальний опис предмета застави, який визначається сторонами;
     підпис заявника.
     Держателю Державного реєстру забороняється  вимагати  подання
додаткової  інформації,  що  не  зазначена  у цій статті,  а також
вимагати нотаріального посвідчення такої  заяви  і  перевіряти  її
точність.
     Заставодержатель або    заставодавець,    за   заявою   якого
здійснюється реєстрація застави рухомого майна, за подання у заяві
недостовірної   інформації   несе   відповідальність   згідно   із
законодавством України.
     За заявою заставодержателя до Державного реєстру можуть  бути
внесені зміни щодо предмета застави.
     Реєстрація застави  рухомого майна діє з дати внесення запису
до  Державного  реєстру  до   виконання   забезпеченого   заставою
зобов\'язання  за  умови,  що заставодержатель не подасть заяву про
виключення запису з Державного реєстру або винесення рішення  суду
(арбітражного або     третейського    суду)    щодо    недійсності
забезпеченого   заставою   договору    або    договору    застави.
Заставодержатель  може в будь-який час подати заяву про виключення
запису з Державного реєстру.
     Якщо заставодержатель не подав заяву про виключення запису  з
Державного реєстру чи продовження терміну реєстрації,  відповідний
запис зберігається протягом п\'яти років з дати внесення запису  до
Державного  реєстру.  Заставодержатель  може продовжити термін дії
реєстрації  застави  рухомого  майна  в  будь-який  час   протягом
останнього року дії такої реєстрації на наступні п\'ять років після
закінчення попередніх п\'яти років дії реєстрації.
     Після виконання   зобов\'язання,    забезпеченого    заставою,
заставодержатель  на  письмову вимогу заставодавця протягом десяти
днів  зобов\'язаний  подати  до  Державного   реєстру   заяву   про
виключення  з  Державного  реєстру  запису  про  реєстрацію  такої
застави.  У разі невиконання  заставодержателем  своїх  обов\'язків
щодо  подання  заяви  про виключення  запису  з Державного реєстру
заставодержатель відшкодовує заставодавцю збитки, спричинені таким
невиконанням.
     За внесення   запису   до   Державного  реєстру  справляється
відповідна плата,  крім випадків, коли такий запис здійснюється за
заявою державного органу.
     Завірені держателем  Державного  реєстру  витяги з Державного
реєстру, що свідчать про внесення запису до Державного реєстру або
про  відсутність  такого  запису,  надаються  за запитом будь-якої
фізичної або юридичної особи за відповідну плату,  крім  випадків,
коли   такий  запит  подається  державними  органами  в  межах  їх
компетенції.
     Державні податкові органи України можуть подати до  держателя
Державного   реєстру  заяву  про  внесення  запису  про  наявність
податкових вимог  до  платників  податків,  які  порушують  вимоги
податкового законодавства.
     Держатель Державного реєстру,  а також його посадові особи за
порушення порядку ведення Державного реєстру,  а також за  надання
недостовірної   інформації   несуть   відповідальність  згідно  із
законодавством України.
( Закон доповнено статтею 15-1 згідно із Законом N  583/97-ВР  від
21.10.97; набирає чинності з 01.03.99 згідно із Законом  N  82-XIV
( 82-14 ) від 08.09.98 )

     Стаття 16. Момент виникнення права застави

     Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а
в разі,  коли  договір  підлягає  нотаріальному  посвідченню  -  з
моменту нотаріального посвідчення  цього  договору.  Якщо  предмет
застави відповідно до закону чи  договору  повинен  знаходитись  у
заставодержателя, право застави виникає  в  момент  передачі  йому
предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено  до  укладення
договору, - то з моменту його укладення.
     У разі коли  предметом застави  є  рухоме  майно,  реєстрація
застави не пов\'язується з моментом виникнення права застави.
(  Статтю  16  доповнено  частиною  другою  згідно  із  Законом  N
583/97-ВР від 21.10.97; набирає  чинності  з  01.03.99  згідно  із
Законом N 82-XIV ( 82-14 ) від 08.09.98 )

     Стаття 17. Право розпорядження заставленим майном

     Заставодавець  зберігає  право   розпорядження    заставленим
майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.
     Заставодавець може відчужувати  заставлене  майно  тільки  за
згодою заставодержателя за умови переходу до  нового  заставодавця
основного боргу, забезпеченого заставою.

     Стаття 18. Наступні застави заставленого майна

     Наступні застави вже заставленого майна допускаються в  разі,
якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави.
     Якщо предметом  застави  стає  майно,  яке  вже  є  заставним
забезпеченням  іншого  зобов\'язання  (боргу),    заставне    право
попереднього  заставодержателя   (попередніх    заставодержателів)
зберігає силу.
     Вимоги  заставодержателя,  у  якого  право  застави   виникло
пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного
забезпечення вимог  попередніх  заставодержателів  крім  випадків,
передбачених частиною п\'ятою цієї статті. ( Частина  третя  статті
18 із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  583/97-ВР  від
21.10.97; зміни набирають чинності з 01.03.99 згідно із Законом  N
82-XIV ( 82-14 ) від 08.09.98 )
     Заставодавець    зобов\'язаний    повідомити    кожного     із
заставодержателів про всі попередні застави, а також про  характер
та розмір забезпечених цими заставами  зобов\'язань.  Заставодавець
зобов\'язаний відшкодувати збитки, що виникли у  будь-кого  з  його
заставодержателів внаслідок невиконання ним цього зобов\'язання.
     Якщо  предметом  застави  є  рухоме  майно,  заставодержатель
зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із
заставленого  майна  перед   заставодержателями   незареєстрованих
застав та  заставодержателями  застав,  які зареєстровані пізніше.
Заставодержателі застав одного і того ж майна,  що зареєстровані в
один день,  мають рівні права на задоволення вимог із заставленого
майна.  Переважне  право  у  задоволенні  вимог  із   заставленого
рухомого майна визначається на підставі дати реєстрації застави та
дати реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.
(  Статтю  18  доповнено  частиною  п\'ятою  згідно  із  Законом  N
583/97-ВР від 21.10.97; набирає  чинності  з  01.03.99  згідно  із
Законом N 82-XIV ( 82-14 ) від 08.09.98 )

     Стаття 19. Вимоги заставодержателя, що задовольняються
                за рахунок заставленого майна

     За рахунок  заставленого  майна  заставодержатель  має  право
задовольнити свої вимоги в  повному  обсязі,  що  визначається  на
момент фактичного задоволення, включаючи  проценти,  відшкодування
збитків,  завданих  прострочкою  виконання    (а    у    випадках,
передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати
на утримання заставленого майна, а  також  витрати  на  здійснення
забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не  передбачено  договором
застави.

     Стаття 20. Звернення стягнення на заставлене майно

     Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет
застави  в  разі,  якщо  в  момент  настання  терміну    виконання
зобов\'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано,  якщо
інше не передбачено законом чи договором.
     При припиненні (реорганізації,  ліквідації)  юридичної  особи
заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на
заставлене  майно  незалежно  від  настання    строку    виконання
зобов\'язання, забезпеченого заставою.
     При частковому  виконанні  боржником  забезпеченого  заставою
зобов\'язання застава зберігається в початковому обсязі.
     Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше
речей (два чи більше прав), стягнення може бути  звернено  на  всі
ці  речі  (права)  або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за
вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель  зверне  стягнення
на одну річ (право), він зберігає право  наступного  стягнення  на
інші речі (права), що складають предмет застави.
     До третьої особи, яка задовольнила в  повному  обсязі  вимоги
заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею
застава у встановленому законодавством порядку.
     Звернення  стягнення  на  заставлене  майно  здійснюється  за
рішенням  суду  (арбітражного  або третейського суду), на підставі
виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або
договором застави.   Звернення   стягнення   на  заставлене  майно
державного  підприємства  (підприємства,   не   менше   п\'ятдесяти
відсотків  акцій  (часток,  паїв)  якого  є у державній власності)
здійснюється за рішенням суду або  арбітражного  суду.  (  Частина
шоста   статті   20   із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом
N  287/94-ВР  від  14.12.94,  в  редакції  Закону  N 583/97-ВР від
21.10.97 )
     Реалізація заставленого майна,  на  яке  звернено  стягнення,
провадиться  державним  виконавцем  на підставі виконавчого листа,
суду   або   наказу  арбітражного  суду,  або  виконавчого  напису
нотаріусів  у  встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим
Законом  чи  договором.  (  Частина  сьома  статті  20 із змінами,
внесеними згідно із Законами N 287/94-ВР від 14.12.94, N 496/95-ВР
від 22.12.95, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 ) 

     Стаття 21. Реалізація заставленого майна через аукціони
                (публічні торги)

     Реалізація  заставленого  майна  провадиться спеціалізованими
організаціями   з  аукціонів  (публічних  торгів),  якщо  інше  не
передбачено   договором,  а  державних  підприємств  та  відкритих
акціонерних  товариств,  створених  у  процесі корпоратизації, всі
акції  яких  перебувають  у  державній  власності,  -  виключно  з
аукціонів (публічних торгів).
( Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 4035-12 від 25.02.94, N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 )
     Якщо  аукціон  (публічні  торги)  оголошено  таким,  що    не
відбувся,  заставодержатель  за  згодою  заставодавця  має   право
залишити заставлене  майно  за  собою  за  початковою  оцінкою.  У
випадках, коли заставодавець такої згоди  не  дав,  то  заставлене
майно  реалізується  у  встановленому  порядку,  якщо   інше    не
передбачено договором.

     Стаття 22. Продаж заставлених валютних цінностей

     Продаж заставлених валютних цінностей проводиться в  порядку,
встановленому законодавством України.

     Стаття 23. Реалізація заставлених майнових прав

     При  заставі  майнових  прав  реалізація  предмета    застави
провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю  вимоги,
що випливає із заставленого права.
     Заставодержатель набуває право вимагати  в  судовому  порядку
переводу на нього заставленого права  в  момент  виникнення  права
звернення стягнення на предмет застави.

     Стаття 24. Задоволення вимог заставодержателя в разі
                недостатньої суми, вирученої від реалізації
                предмета застави

     У  випадках,  коли  суми,  вирученої  від  продажу   предмета
застави,    недостатньо    для    повного    задоволення     вимог
заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено  законом
чи  договором,  одержати  суму,  якої  не  вистачає  для   повного
задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку  черговості,
передбаченої законодавством України.

     Стаття 25. Наслідки перевищення суми, вирученої від
                реалізації предмета застави, над сумою боргу

     Якщо при реалізації предмета застави  виручена  грошова  сума
перевищує    розмір    забезпечених    цією    заставою      вимог
заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.
     Якщо  при реалізації цілісного майнового комплексу державного
підприємства (відкритого  акціонерного  товариства,  створеного  у
процесі корпоратизації, всі акції якого  перебувають  у  державній
власності),  що  є  предметом  застави,  виручена  грошова    сума
перевищує    розмір    забезпечених    цією    заставою      вимог
заставодержателя, різниця зараховується  до відповідного  бюджету.
(  Частина  друга  статті  25  із  змінами,  внесеними  згідно  із
Законами  N  4035-12  від  25.02.94,  N  496/95-ВР  від  22.12.95,
N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 ) 

     Стаття 26. Припинення звернення стягнення на заставлене
                майно виконанням основної вимоги

     Заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації
предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно
виконанням забезпеченого заставою зобов\'язання.
     Якщо зобов\'язання, забезпечене заставою, передбачає виконання
частинами, заставодавець має право припинити  звернення  стягнення
на  предмет  застави  шляхом  виконання    простроченої    частини
зобов\'язання.
     Якщо заставодавцем  є  третя  особа,  яка  надала  в  заставу
належне їй майно, то в  разі  невиконання  забезпеченого  заставою
зобов\'язання  перед  заставодержателем  вона  має  право  виконати
зобов\'язання з метою запобігання зверненню  стягнення  на  предмет
застави.

     Стаття 27. Збереження застави

     Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в
законі, майно або майнові права,  що  складають  предмет  застави,
переходять у власність іншої особи.
     Застава зберігає силу і  у  випадках,  коли  у  встановленому
законом    порядку    відбувається    уступка    заставодержателем
забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником
боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

     Стаття 28. Припинення застави

     Право застави припиняється:
     з припиненням забезпеченого заставою зобов\'язання;
     в разі загибелі заставленого майна;
     в  разі  придбання  заставодержателем  права  власності    на
заставлене майно;
     в разі примусового продажу заставленого майна;
     при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.

     Стаття 29. Припинення застави шляхом внесення грошей у
                депозит

     У разі  відмови  кредитора  прийняти  виконання  забезпеченою
заставою грошової вимоги відповідна сума вноситься заставодавцем у
депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса. Якщо
внесена   в   депозит   сума   повністю   покриває  борг,  застава
припиняється.
( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно із Законом  287/94-ВР від
14.12.94 )

                             Розділ II

                              ІПОТЕКА

     Стаття 30. Поняття іпотеки

     Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій
земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається  у
заставодавця або третьої особи.

     Стаття 31. Предмет іпотеки

     Предметом іпотеки може  бути  майно,  пов\'язане  з  землею  -
будівля,  споруда,  квартира,  підприємство    (його    структурні
підрозділи) як цілісний майновий комплекс,  а  також  інше  майно,
віднесене законодавством до нерухомого.
     Відповідно до законодавства України предметом іпотеки  можуть
бути  також  належні  громадянам  на  праві  приватної   власності
земельні ділянки та багаторічні насадження.

     Стаття 32. Форма договору про іпотеку

     Договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений.
     Державний  нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно
з  посвідченням  договору накладає заборону на відчуження предмета
іпотеки.  Якщо  такий  договір  посвідчено  приватним  нотаріусом,
підставою   для   накладення   державним   нотаріусом  заборони  є
повідомлення  приватного  нотаріуса  про посвідчення ним договору,
яким  передбачається  накладення  заборони   відчуження. ( Частина
друга  статті  32  із   змінами,  внесеними    згідно  із  Законом
N 287/94-ВР від 14.12.94 )
     При зміні змісту забезпеченого іпотекою зобов\'язання, а також
при переході права власності на предмет іпотеки  від  заставодавця
до іншої особи,  провадиться  відповідний  запис  у  Книзі  запису
застав. Порушення  вказаної  вимоги  тягне  за  собою  недійсність
вчинених змін.

     Стаття 33. Права іпотечного заставодержателя

     Іпотечний заставодержатель, якщо інше не передбачено  законом
чи договором, має право:
     перевіряти документально і фактично наявність, розмір, стан і
умови збереження предмета застави;
     вимагати від  заставодавця  вжиття  заходів,  необхідних  для
збереження предмета застави;
     вимагати від будь-якої особи припинення посягання на  предмет
застави, яке загрожує втратою або пошкодженням його. Якщо  предмет
застави втрачено не з вини заставодержателя і  заставодавець  його
не відновив або за згодою заставодержателя не замінив іншим майном
такої ж вартості, заставодержатель має право вимагати дострокового
виконання забезпеченого заставою зобов\'язання.

     Стаття 34. Права іпотечного заставодавця

     Іпотечний заставодавець, якщо інше не  передбачено  договором
чи законом, має право:
     володіти та користуватися  предметом  застави  відповідно  до
його призначення;
     достроково  виконати  основне  зобов\'язання,  якщо   це    не
суперечить змісту зобов\'язання;
     реалізувати  за  письмовою  згодою  заставодержателя  предмет
застави з переведенням на набувача основного боргу,  забезпеченого
заставою;
     передавати  за  письмовою  згодою  заставодержателя   предмет
застави в оренду.

     Стаття 35. Обов\'язки іпотечного заставодавця

     Іпотечний заставодавець, якщо інше не  передбачено  договором
чи законом, зобов\'язаний:
     вживати  заходів,  передбачених   договором    іпотеки    або
необхідних для збереження предмета іпотеки,  включаючи  проведення
капітального та поточного ремонту;
     на період фактичної дії договору іпотеки страхувати  за  свій
рахунок  предмет  іпотеки  у    повному    обсязі    на    користь
заставодержателя;
     у разі  загибелі  предмета  іпотеки  надавати  аналогічне  за
вартістю  нерухоме  майно  чи,  незалежно  від  настання  терміну,
виконати зобов\'язання в повному обсязі або у відповідній частині;
     одержати згоду заставодержателя на вчинення  дій,  пов\'язаних
із зміною прав власності на предмет застави.

     Стаття 36. Наслідки  порушення обов\'язків іпотечним
                заставодавцем

     За порушення заставодавцем обов\'язків  щодо  вжиття  заходів,
необхідних для збереження предмета іпотеки,  заставодержатель  має
право  вимагати  дострокового  виконання  забезпеченого   іпотекою
зобов\'язання, звернувши  при  необхідності  стягнення  на  предмет
іпотеки.
     За  порушення  заставодавцем  обов\'язків  щодо    страхування
предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати  дострокового
виконання основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій
рахунок, але в інтересах заставодавця із стягненням з нього витрат
по страхуванню.
     Наслідки, вказані в частинах першій та  другій  цієї  статті,
настають  незалежно  від  того,  знаходиться  предмет  іпотеки   у
заставодавця чи  у  третьої  особи.  Заставодавець  за  дії  такої
третьої особи несе відповідальність перед заставодержателем як  за
свої власні.

     Стаття 37. Іпотека будівель та споруд

     При іпотеці будівлі чи споруди предметом застави разом з  нею
стає також право  на  користування  земельною  ділянкою,  на  якій
розташовані  вказані  об\'єкти.  У  цих  випадках  при    зверненні
стягнення на предмет застави набувач будівлі, споруди має право на
одержання земельної ділянки відповідно до законодавства України.

     Стаття 38. Іпотека майнового комплексу підприємства

     Іпотека майнового комплексу підприємства і його  структурного
підрозділу,  якщо  інше  не  передбачено  законом  чи   договором,
поширюється на все його майно, в тому числі на  основні  фонди  та
оборотні кошти, а також інші цінності, відображені в  самостійному
балансі підприємства.
     Заставодавець майнового комплексу  підприємства  зобов\'язаний
на вимогу заставодержателя надавати йому річний баланс.
     У  разі  невиконання  зобов\'язання,  забезпеченого   іпотекою
майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право вжити
передбачених  договором   іпотеки  заходів   щодо     оздоровлення
фінансового   становища   підприємства,   включаючи    призначення
представників до керівних органів підприємства, обмеження у  праві
розпоряджатися   виробленою    продукцією    та    іншим    майном
підприємства. Якщо вказані заходи  не  дали  бажаних  результатів,
заставодержатель   має   право   звернути   стягнення   на   майно
підприємства, що знаходиться в іпотеці.
     Якщо це передбачено договором чи законом,  майновий  комплекс
підприємства  переходить  до  заставодержателя.  У   цьому    разі
остаточна оцінка предмета іпотеки визначається на момент  переходу
майнового  комплексу  підприємства  за  згодою  заставодавця    та
заставодержателя, а при  виникненні  спору  -  за  рішенням  суду,
арбітражного суду чи третейського суду.

     Стаття 39. Застава транспортних засобів та космічних об\'єктів

     Застава  транспортних  засобів  та  космічних  об\'єктів,  які
залишаються у  володінні  заставодавця,  здійснюється  у  порядку,
передбаченому розділом II цього Закону.

                            Розділ III

             ЗАСТАВА ТОВАРІВ В ОБОРОТІ АБО У ПЕРЕРОБЦІ

     Стаття 40. Предмет застави товарів в обороті або у переробці

     Предметом застави товарів в обороті або  у  переробці  можуть
бути  сировина,  напівфабрикати,  комплектуючі   вироби,    готова
продукція тощо.
     При заставі товарів в обороті  або  у  переробці  реалізовані
заставодавцем товари перестають бути предметом застави  з  моменту
їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення
набувачу або передачі на пошту для пересилки  набувачу,  а  набуті
заставодавцем  товари,  передбачені  в  договорі  застави,  стають
предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

     Стаття 41. Зміст договору про заставу товарів в обороті
                або у переробці

     Договір застави товарів в обороті  або  у  переробці  повинен
визначати вид товару,  інші  його  родові  ознаки,  а  також  види
товарів, якими може бути замінено предмет застави. ( Стаття 41  із
змінами, внесеними згідно із Законом N 583/97-ВР від 21.10.97 )

     Стаття 42. Права заставодавця при заставі товарів в обороті
                або у переробці

     При заставі товарів в обороті або у  переробці  заставодавець
зберігає за собою право володіти, користуватися та  розпоряджатися
предметом застави відповідно до правил цього розділу.

     Стаття 43. Обов\'язки заставодавця при заставі товарів
                в обороті або у переробці

     У  разі  відчуження   заставлених    товарів    заставодавець
зобов\'язаний замінити їх  іншими  товарами  такої  ж  або  більшої
вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки
у  випадках,  коли  це  здійснено  за  домовленістю  сторін   щодо
погашення частки початкової заборгованості.

                             Розділ IV

                              ЗАКЛАД

     Стаття 44. Поняття закладу

     Заклад - застава рухомого майна, при якій майно,  що  складає
предмет  застави,   передається    заставодавцем    у    володіння
заставодержателя.
     За угодою заставодержателя із заставодавцем  предмет  застави
може  бути  залишено  у  заставодавця  під  замком  та    печаткою
заставодержателя (тверда  застава).  Індивідуально  визначена  річ
може бути  залишена  у  заставодавця  з  накладенням  знаків,  які
засвідчують заставу.
     Правила  цього  розділу  поширюються  на  тверду  заставу   у
випадках,  коли  її  застосування  не  суперечить  суті   відносин
заставодержателя з заставодавцем при такій заставі.

     Стаття 45. Обов\'язки заставодержателя при закладі

     Заставодержатель,  якщо  інше  не   передбачено    договором,
зобов\'язаний:
     вживати заходів, необхідних для збереження предмета закладу;
     у випадках,  коли  це  передбачено  договором,  одержувати  з
предмета закладу доход в інтересах заставодавця;
     регулярно  надсилати  заставодавцю  звіт  про    користування
предметом закладу, якщо користування ним  допускається  відповідно
до частини першої статті 46 цього Закону;
     страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за  рахунок
та в інтересах заставодавця;
     сплачувати  податки  та  збори,  пов\'язані    з    володінням
заставленою річчю, за рахунок заставодавця;
     належним  чином    утримувати    предмет    закладу,    нести
відповідальність за нього  у  випадках,  коли  немає  доказів,  що
втрата, пошкодження або загибель закладу сталися не з його вини;
     негайно  повідомляти  заставодавця  про  виникнення   загрози
загибелі чи пошкодження предмета закладу;
     негайно  повертати   предмет    закладу    після    виконання
заставодавцем  або  третьою    особою    забезпеченого    закладом
зобов\'язання.

     Стаття 46. Права заставодержателя при закладі

     Заставодержатель має право користуватися  предметом  закладу,
якщо це передбачено договором. Набуті ним доходи спрямовуються  на
покриття  витрат  на   утримання   предмета   закладу,   а   також
зараховуються   в   рахунок   погашення   процентів   по    боргу,
забезпеченому закладом зобов\'язань чи самого боргу.
     Якщо  виникає  загроза  загибелі,  пошкодження  чи  зменшення
вартості предмета закладу не  з  вини  заставодержателя,  він  має
право вимагати заміни предмета закладу, а при відмові заставодавця
виконати цю  вимогу - достроково  звернути  стягнення  на  предмет
закладу.

     Стаття 47. Можливість дострокового виконання зобов\'язання,
                забезпеченого закладом

     Якщо  заставодержатель  зберігає  або  використовує   предмет
закладу неналежним  чином, заставодавець має право в будь-який час
вимагати  припинення  застави  та  (або)    достроково    виконати
забезпечене закладом зобов\'язання.

     Стаття 48. Відповідальність заставодержателя за втрату,
                недостачу або пошкодження предмета застави при
                закладі

     За втрату або  недостачу  предмета  закладу  заставодержатель
несе відповідальність у розмірі вартості втраченого  майна,  а  за
пошкодження предмета закладу - в розмірі суми,  на  яку  знизилась
вартість заставленого майна.
     Заставодержатель зобов\'язаний відшкодувати  заставодавцю  всі
заподіяні втратою, недостачею  чи  пошкодженням  предмета  закладу
збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи договором.
     Заставодержатель  відповідає  за   втрату,    недостачу    чи
пошкодження предмета закладу,  якщо  він  не  доведе,  що  втрата,
недостача чи пошкодження сталися не з його вини.
     Якщо заставодержателем є ломбард або  інша  організація,  для
якої  надання  кредитів  громадянам  під  заклад  є  предметом  її
діяльності, звільнення від відповідальності може мати  місце  лише
за умови, що заставодержатель має докази, що втрата, недостача  чи
пошкодження предмета закладу сталися внаслідок непереборної сили.

                             Розділ V

                       ЗАСТАВА МАЙНОВИХ ПРАВ

     Стаття 49. Застава майнових прав

     Заставодавець може укласти договір застави як  належних  йому
на момент укладення договору прав вимоги по зобов\'язаннях, в  яких
він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
     У договорі застави прав повинна бути  вказана  особа,  яка  є
боржником  по   відношенню    до    заставодавця.    Заставодавець
зобов\'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.
     Строкове право вимоги,  яке належить  заставодавцю-кредитору,
може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії.
     У договорі  застави  прав,  які  не  мають  грошової  оцінки,
вартість предмета застави визначається угодою сторін.

     Стаття 50. Обов\'язки заставодавця при заставі майнових прав

     При  заставі  прав,  якщо  інше  не  передбачено   договором,
заставодавець зобов\'язаний:
     виконувати  дії,  необхідні  для    забезпечення    дійсності
заставленого права;
     не здійснювати уступки заставленого права;
     не  виконувати  дій,   що   тягнуть   за   собою   припинення
заставленого права чи зменшення його вартості;
     вживати заходів, необхідних для  захисту  заставленого  права
від посягань з боку третіх осіб;
     надавати заставодержателю відомості про зміни, що  сталися  в
заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб  та  про
домагання третіх осіб на це право.

     Стаття 51. Права заставодержателя при заставі майнових прав

     При  заставі  прав,  якщо  інше  не  передбачено   договором,
заставодержатель має право:
     незалежно  від  настання  терміну  виконання    забезпеченого
заставою зобов\'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе
заставленого  права,  якщо  заставодавець    порушив    обов\'язки,
передбачені статтею 50 цього Закону;
     вступати у справу як третя особа в судовому  спорі,  в  якому
розглядається позов про заставлене право;
     в  разі  порушення  заставодавцем  обов\'язків,   передбачених
статтею  50  цього  Закону,  самостійно  вживати  всіх    заходів,
необхідних для захисту заставленого права проти  порушень  з  боку
третіх осіб.

     Стаття 52. Наслідки виконання боржником зобов\'язання
                заставодавцю

     Якщо  боржник  заставодавця  до    виконання    заставодавцем
зобов\'язання, забезпеченого заставою, виконає  своє  зобов\'язання,
все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про
що заставодавець зобов\'язаний негайно повідомити заставодержателя.
     При  одержанні  від  свого  боржника  в  рахунок    виконання
зобов\'язання грошових сум, заставодавець зобов\'язаний  за  вимогою
заставодержателя перерахувати відповідні суми в  рахунок виконання
зобов\'язання, забезпеченого заставою,  якщо  інше  не  встановлено
договором застави.

                             Розділ VI

                      ЗАСТАВА ЦІННИХ ПАПЕРІВ

     Стаття 53. Порядок укладення договору застави цінних паперів

     Якщо  законом  чи  договором  не  передбачено  інше,  застава
векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий  шляхом
вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється  шляхом
індосаменту  і  вручення  заставодержателю  індосованого   цінного
паперу.
     Застава  цінного  паперу,  який   не    передається    шляхом
індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і  особи,  на
ім\'я якої було видано цінний папір.
     За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані
на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного
нотаріуса  або  банку.  ( Частина  третя  статті  53  із  змінами,
внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР від 14.12.94 )

     Стаття 54. Предмет договору застави цінних паперів

     Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні  листи
на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазначеного  в
цінному  папері  права  є  предметом  договору  застави  тільки  у
випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов\'язання.

     Стаття 55. Поширення правил застави на заставу цінних
                паперів на пред\'явника

     Застава  цінних  паперів  на  пред\'явника  регулюється  також
положеннями, які містяться в розділі III цього Закону.

                            Розділ VII

                 ГАРАНТІЇ ПРАВ СТОРІН ПРИ ЗАСТАВІ

     Стаття 56. Незмінність договору застави

     У  випадках,  коли  після    укладення    договору    застави
законодавством  встановлено  правила,  які  погіршують   становище
заставодавця  та (або) заставодержателя, умови договору зберігають
силу на весь строк його дії.

     Стаття 57. Захист інтересів заставодержателя при припиненні
                його  прав та прав заставодавця на заставлене
                майно на підставах, передбачених законом

     У разі прийняття Україною або Республікою  Крим  законодавчих
актів, які припиняють заставне право  або  право  заставодавця  на
заставлене майно, збитки, завдані  заставодержателю  в  результаті
прийняття  цих  актів,  відшкодовуються  йому  в  повному   обсязі
Україною або Республікою Крим.  Спори  про  відшкодування  збитків
вирішуються судом.
     У разі  вжиття  державою  заходів  до  примусового  вилучення
заставленого майна або майнових прав (націоналізація,  реквізиція,
конфіскація,  накладення  секвестру,  а  також   інших    заходів,
аналогічних за своїми  наслідками),  держава  відшкодовує  збитки,
заподіяні заставодержателю внаслідок здійснення цих заходів.
     У разі припинення права  власності  на  заставлене  майно  чи
припинення  заставлених  майнових  прав  у  зв\'язку  з    рішенням
державного  органу  або  органу   місцевого    чи    регіонального
самоврядування,  не  спрямованим  безпосередньо    на    вилучення
заставленого майна чи заставлених  майнових  прав,  в  тому  числі
рішенням про вилучення  земельної  ділянки,  на  якій  розташовано
заставлені  будинок,  інші  будівлі,  споруди    чи    багаторічні
насадження, збитки, завдані заставодержателю  в  результаті  цього
рішення, відшкодовуються заставодержателю в  повному  обсязі  цими
органами.  Спори  про  відшкодування  збитків  вирішуються  судом,
арбітражним судом.

     Стаття 58. Недійсність актів, що порушують заставне право

     Якщо в результаті видання органом державної виконавчої  влади
чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який  не
відповідає    чинному     законодавству,     порушуються     права
заставодержателя або інших осіб щодо  володіння,  користування  та
розпорядження предметом застави, такий  акт  визнається  недійсним
судом чи арбітражним судом.
     Збитки,  завдані  заставодержателю  в   результаті    видання
зазначених  актів,  підлягають  відшкодуванню  в  повному   обсязі
органом, який видав цей акт.

                            Розділ VIII

                  ЗАСТАВА У МІЖНАРОДНОМУ ОБОРОТІ

     Стаття 59. Закон, який визначає форму договору застави

     Форма договору  застави  визначається  правом  країни,  місця
укладення цього договору.
     Форма договору застави будівель, споруд та іншого  нерухомого
майна, що знаходиться в Україні, а також прав на нього,  так  само
як  і  форма  договору  застави  майна  в   обороті,    укладеного
заставодавцем,  який  заснований,  має  своє  місцепроживання  або
основне місце діяльності в  Україні,  визначається  законодавством
України.

     Стаття 60. Право, яке застосовується до договору застави

     Права та обов\'язки сторін  в  договорі  застави  визначаються
правом місця його  укладення,  якщо  інше  не  встановлено  угодою
сторін.
     Закон, який регулює право власності на  майно,  визначає,  чи
може це майно бути предметом договору застави. Закон,  що  регулює
правовідношення, з якого виникло право, визначає, чи може це право
бути предметом договору застави.

     Стаття 61. Закон, який визначає захист прав заставодержателя
                та заставодавця на заставлене майно

     Способи, умови та порядок  захисту  прав  заставодержателя  і
заставодавця на заставлене майно та майнові права від  порушень  з
боку третіх осіб визначаються  законом,  який  регулює  відповідно
право власності на це майно та правовідношення,  з  якого  виникло
заставлене право.

     Стаття 62. Нотаріальне посвідчення договору застави
                у міжнародному обороті

     У  разі,  коли  відповідно  до  цього   Закону    нотаріальне
посвідчення договору застави є  обов\'язковим,  воно  повинно  бути
здійснено у встановленому цим Законом порядку, якщо:
     предметом  застави  є  нерухоме  майно,  що  знаходиться   на
території України;
     предметом застави є право на нерухоме майно,  що  знаходиться
на території України;
     предметом застави є майно,  що  відповідно  до  законодавства
України підлягає реєстрації;
     у договорі застави майна в  обороті  або  у  переробці,  якщо
заставодавець заснований, має своє місце  проживання  або  основне
місце діяльності в Україні;
     предметом застави є морські будівлі, споруди, штучні  острови
(а також права на них), що знаходяться  за  межами  територіальних
вод України, а також усіх  інших  держав,  якщо  вони  є  об\'єктом
власності чи оренди  юридичної  чи  фізичної  особи  України,  або
іноземної  юридичної  особи  з  участю  української  сторони,  або
міжнародної  міждержавної    організації,    штаб-квартира    якої
знаходиться в Україні.
     Нотаріальне  посвідчення  або  реєстрація  договору  застави,
здійснені органами іноземної  держави,  визнаються  в  Україні  за
умови,  якщо  дотримано  вимоги  про    обов\'язкове    нотаріальне
посвідчення договору застави відповідно до цього Закону.

     Стаття 63. Продаж заставленого майна з аукціонів
                за межами України

     Сторони в зовнішньоторговельному договорі застави мають право
при укладенні договору застави або в  результаті  наступної  угоди
встановити, що продаж з аукціонів  заставленого  майна  може  бути
здійснений за межами України, якщо це не суперечить  законодавству
України.
     Процедура продажу заставленого майна з аукціонів визначається
правом країни, на території якої проходять аукціони.
     Якщо заставлене майно, що  знаходиться  в  Україні,  підлягає
продажу з аукціонів за межами України, то  до  здійснення  продажу
цього майна повинні бути  виконані  вимоги  митного  законодавства
України.

     Стаття 64. Міжнародні договори

     Якщо міжнародним договором,  в  якому  бере  участь  Україна,
встановлено інші правила про заставу, ніж ті, що містяться в цьому
Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 2 жовтня 1992 року
     N 2654-XII

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 36-37, ст.243 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N 376-XIV  ( 376-14 ) від 31.12.98, ВВР, 1999, N 8, ст.57
  N 1459-III ( 1459-14 ) від 17.02.2000, ВВР, 2000, N 13, ст.102 )

     Цей Закон визначає основи організації та діяльності державної
виконавчої  служби,  її  завдання,   правовий   статус   державних
виконавців та їх соціальний захист.

     РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Завдання державної виконавчої служби

     Державна виконавча служба входить до системи органів
Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів  та
інших органів (далі - рішень) відповідно до законів України.

     Завданням державної  виконавчої  служби є своєчасне,  повне і
неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

     Стаття 2. Правова основа діяльності державної виконавчої
служби

     Правову основу діяльності державної виконавчої служби
становлять Конституція України ( 254к/96-ВР  ),  цей  Закон,  інші
закони та підзаконні нормативно-правові акти, що прийняті на їх
виконання.

     Стаття 3. Органи державної виконавчої служби

     Органами державної виконавчої служби є:
     Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції
України;
     відділи державної   виконавчої  служби  Головного  управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних,   Київського   та  Севастопольського  міських  управлінь
юстиції;
     районні, міські  (міст обласного значення),  районні у містах
відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

     Виконання рішень, перелік яких встановлено законом,
покладається на  державних  виконавців  районних,  міських  (міст
обласного  значення),  районних  у   містах відділів державної
виконавчої служби.

     Районні, міські  (міст обласного значення),  районні у містах
відділи державної виконавчої служби є  юридичними  особами,  мають
розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

     Стаття 4. Державні виконавці

     Відповідно до цього Закону державними виконавцями є
начальник,  заступник начальника, старший державний виконавець,
державний виконавець районного, міського (міста обласного
значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.

     Державний виконавець здійснює примусове  виконання  рішень  у
порядку, передбаченому законом.

     Стаття 5. Компетенція органів юстиції з організації
               діяльності державної виконавчої служби

     Міністерство юстиції  України  через  Департамент   державної
виконавчої  служби  Міністерства  юстиції  України  здійснює добір
кадрів,  методичне керівництво  діяльністю  державних  виконавців,
підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне
забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги
на дії державних виконавців.

     Головне управління  юстиції  Міністерства  юстиції  України в
Автономній Республіці Крим,  управління юстиції в областях, містах
Києві  та  Севастополі  організують виконання законів і здійснюють
керівництво  відділами  державної  виконавчої   служби   Головного
управління  юстиції  Міністерства  юстиції  України  в  Автономній
Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських
управлінь юстиції,  районними, міськими (міст обласного значення),
районними  у містах  відділами   державної   виконавчої   служби,
координують  і  контролюють їх діяльність;
організують професійну підготовку і атестацію державних
виконавців; розглядають скарги на дії державних  виконавців;
заохочують  за  успіхи  в  роботі і накладають стягнення за
порушення трудової дисципліни;  здійснюють матеріально-технічне
забезпечення державної виконавчої служби.

     Структура, склад   та  функціональні  обов\'язки  Департаменту
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділів
державної   виконавчої   служби   Головного   управління   юстиції
Міністерства  юстиції  України  в Автономній   Республіці   Крим,
обласних,   Київського   та  Севастопольського міських  управлінь
юстиції;  районних,  міських (міст обласного значення), районних у
містах  відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції затверджуються в  межах  своїх  повноважень  Міністерством
юстиції України.

     РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ
                ВИКОНАВЦІВ

     Стаття 6. Правовий статус державних виконавців

     Державні виконавці є державними службовцями.

     Державним виконавцям  видаються  службові посвідчення єдиного
зразка, який затверджується Міністром юстиції України.

     Державний виконавець під час виконання  службових  обов\'язків
носить   формений  одяг,  зразок  якого  затверджується  Кабінетом
Міністрів України.

     Державний виконавець користується правами і виконує
обов\'язки, передбачені законом.

     Стаття 7. Забезпечення прав громадян і юридичних осіб

     Державний виконавець зобов\'язаний сумлінно виконувати
службові обов\'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав
громадян та  юридичних  осіб, гарантованих  Конституцією  України
( 254к/96-ВР ) та законами України.

     РОЗДІЛ III. ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ
                 ВИКОНАВЦІВ

     Стаття 8. Вимоги, що пред\'являються до державних виконавців

     Державним виконавцем може бути громадянин України,  який  має
юридичну освіту,  здатний за своїми особистими і діловими якостями
виконувати покладені на нього обов\'язки.

     Начальником районного,  міського (міста обласного  значення),
районного    у   місті   відділу   державної   виконавчої   служби
призначається громадянин України з вищою юридичною  освітою  і  зі
стажем юридичної роботи не менше трьох років.

     Не можуть  бути  призначеними  на посаду державного виконавця
особи,  відносно яких існують обмеження, передбачені Законом
України \"Про державну службу\" ( 3723-12 ).

     Стаття 9. Порядок призначення і звільнення державних
виконавців

     Державні виконавці призначаються на  посаду,  звільняються  з
посади  начальниками районних,  міських (міст обласного значення),
районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції.

     Начальники районних,   міських   (міст  обласного  значення),
районних   у   містах   відділів   державної   виконавчої   служби
призначаються  на  посаду  та звільняються  з посади начальниками
Головного  управління  юстиції  Міністерства  юстиції  України   в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського  та
Севастопольського   міських   управлінь   юстиції   за    поданням
начальників   відділів  державної  виконавчої  служби  відповідних
управлінь юстиції.

     Директор Департаменту державної виконавчої служби
Міністерства   юстиції   України,  начальники  відділів  державної
виконавчої  служби  Головного  управління   юстиції   Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в
областях,  містах Києві  та  Севастополі  призначаються  Міністром
юстиції України.

     РОЗДІЛ IV. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНИХ
                ВИКОНАВЦІВ

     Стаття 10. Контроль за діяльністю державних виконавців

     Контроль за   діяльністю   державних   виконавців  здійснюють
Міністерство   юстиції   України   через   Департамент   державної
виконавчої   служби Міністерства   юстиції  України,  а  Головне
управління  юстиції  Міністерства  юстиції  України  в Автономній
Республіці  Крим,  управління юстиції в областях,  містах Києві та
Севастополі  -  через  відповідні  відділи  державної   виконавчої
служби.  Контроль  за діяльністю державних виконавців здійснюють й
інші державні органи в порядку, передбаченому законом.

     Стаття 11. Відповідальність державних виконавців

     Державні виконавці несуть  дисциплінарну  відповідальність  в
порядку, встановленому законом.

     У разі   вчинення  державним  виконавцем  під  час  виконання
службових  обов\'язків діяння, що має ознаки злочину чи
адміністративного  правопорушення,  він  підлягає  кримінальній чи
адміністративній   відповідальності   у   порядку,  встановленому
законом.

     Шкода, заподіяна  державним  виконавцем фізичним чи юридичним
особам  під  час  виконання  рішення,  підлягає  відшкодуванню   у
порядку, передбаченому законом.

     Стаття 12. Заохочення за успіхи в роботі

     За успіхи  в  роботі по виконанню рішень державний виконавець
може  бути  заохочений Міністром юстиції України, начальником
Головного   управління  юстиції  Міністерства  юстиції  України  в
Автономній  Республіці  Крим,  начальниками  управлінь  юстиції  в
областях,  містах  Києві та Севастополі з їх власної ініціативи та
за поданням начальника відповідного відділу  державної  виконавчої
служби.

     Стаття 13. Оскарження дій або бездіяльності державних
                виконавців

     Дії або  бездіяльність  державного  виконавця   можуть   бути
оскаржені  до  вищестоящої  посадової особи або до суду у порядку,
встановленому законом.

     РОЗДІЛ V. ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ
               ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

     Стаття 14. Правовий захист державних виконавців

     Державний виконавець перебуває під захистом закону.

     Держава гарантує захист здоров\'я, честі, гідності, житла,
майна  державних  виконавців та членів їхніх сімей  від злочинних
посягань та інших протиправних дій.

     Образа державного виконавця,  опір,  погроза,  насильство  та
інші   дії,   які  перешкоджають  виконанню  покладених  на  нього
обов\'язків, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

     Стаття 15. Соціально-побутове забезпечення державних
                виконавців

     Державні виконавці,  які потребують поліпшення житлових умов,
забезпечуються  житлом  у  першочерговому  порядку  відповідно  до
законодавства.

     Державні виконавці  мають  право на першочергове встановлення
квартирних телефонів.

     Стаття 16. Державне страхування та відшкодування шкоди у
                разі загибелі або каліцтва державного виконавця

     Державний виконавець    підлягає   обов\'язковому   державному
страхуванню на суму десятирічного заробітку за останньою  посадою,
яку він займає.

     Порядок та умови страхування державних виконавців
встановлюються Кабінетом Міністрів України.

     У разі  загибелі державного виконавця під час виконання
службових   обов\'язків   сім\'ї   загиблого   або  його  утриманцям
виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного заробітку
загиблого  за останньою посадою,  яку він займав,  і призначається
пенсія у зв\'язку  з  втратою  годувальника  відповідно  до  Закону
України \"Про пенсійне забезпечення\" ( 1788-12 ).

     За сім\'єю загиблого державного виконавця зберігається право
на одержання жилої площі.

     У разі каліцтва, одержаного державним виконавцем під час
виконання службових обов\'язків, а також інвалідності, що настала у
період проходження служби або не пізніш як через три місяці  після
звільнення  зі  служби  чи  після  закінчення  цього терміну,  але
внаслідок захворювання  або  нещасного  випадку,  що  сталися  при
виконанні   службових  обов\'язків,  йому  виплачується  одноразова
допомога  в  розмірі  від  трирічного  до  п\'ятирічного  заробітку
(залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія
по інвалідності.

     Збитки, завдані майну державного  виконавця  чи  членів  його
сім\'ї   у   зв\'язку   з   виконанням   ним  службових  обов\'язків,
відшкодовуються у встановленому законом порядку в  повному  обсязі
за рахунок коштів Державного бюджету України.

     РОЗДІЛ VI. ФІНАНСУВАННЯ І МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ,
                ОПЛАТА ПРАЦІ ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

     Стаття 17. Оплата праці державних виконавців

     Заробітна плата державного виконавця складається з посадового
окладу,  премії,  доплати за ранг та надбавки за вислугу років,  а
також інших надбавок згідно із законодавством.
     Стаття 18. Фінансування і матеріальне забезпечення
                діяльності державних виконавців

     Фінансування і  матеріальне забезпечення діяльності державних
виконавців  здійснюється  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету
України.

     Чисельність державних  виконавців, порядок та норми
матеріального забезпечення їх діяльності встановлюються  Кабінетом
Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України.

     Державним виконавцям,  які  використовують  у службових цілях
власний транспорт,  виплачується грошова компенсація  в  розмірах,
встановлених законодавством.

     Державний виконавець    під    час   службового   відрядження
користується правом придбання без черги проїзних документів на всі
види транспорту і влаштування в готелі.

     (  Частину  п\'яту  статті  18  виключено  на  підставі Закону
N  1459-III  (  1459-14  )  від  17.02.2000  )  Державні виконавці
забезпечуються   безоплатним   форменим   одягом  за  нормами,  що
визначаються Кабінетом Міністрів України.

     РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

     2. До приведення законів України,  інших  нормативно-правових
актів у відповідність з нормами цього Закону вони застосовуються у
частині, що не суперечить цьому Закону.      Положення частини
першої  статті  8   цього   Закону    щодо наявності у  державного
виконавця юридичної освіти вводиться в дію
з 1  січня  2002 року. ( Пункт другий доповнено частиною другою
згідно із Законом N 376-XIV ( 376-14 ) від 31.12.98 )

     3. Кабінету Міністрів України  у  тримісячний  термін  з  дня
набрання чинності цим Законом:

     подати на розгляд  Верховної  Ради  України  пропозиції  щодо
внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;

     привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-
правові акти;

     забезпечити  перегляд  міністерствами  та іншими центральними
органами  виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів
і скасування тих актів, що суперечать цьому Закону;

     вирішити  питання про формування державного замовлення  через
Міністерство освіти  України,  інші  центральні  органи виконавчої
влади на  підготовку  спеціалістів   з   юридичною   освітою   для
забезпечення кадрових    потреб    державної   виконавчої   служби
Міністерства  юстиції  України.  (  Пункт третій доповнено абзацом
п\'ятим згідно із Законом N 376-XIV ( 376-14 ) від 31.12.98 )

 Президент України                               Л.КУЧМА

 м. Київ, 24 березня 1998 року
          N 202/98-ВР

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 50, ст.436 )

   ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 2121-III ( 2121-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 5-6, ст.30 )

     Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:

     I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

     1. У     Цивільному     процесуальному     кодексі    України
( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06 ):

     1) доповнити Кодекс главою 31-Г такого змісту:

                           \"Глава 31-Г
             СКАРГИ НА РІШЕННЯ, ДІЇ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ
             ДЕРЖАВНОГО ВИКОНАВЦЯ ЧИ ІНШОЇ ПОСАДОВОЇ
                ОСОБИ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

     Стаття 248-20. Право на звернення із скаргою до суду

     Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до
проведення  виконавчих  дій,  мають  право  звернутися  до суду зі
скаргою,  якщо  вважають,  що  рішенням,  дією  або  бездіяльністю
державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої
служби порушено їх права чи свободи.

     Стаття 248-21. Подання скарги

     Скаргу може  бути  подано  до  суду  безпосередньо  або після
оскарження рішення,  дії або бездіяльності державного виконавця чи
іншої  посадової  особи  державної виконавчої служби до начальника
відповідного відділу державної виконавчої служби.

     Скарга подається до суду  за  місцезнаходженням  відповідного
відділу  державної  виконавчої  служби або до іншого суду згідно з
вимогами закону.

     Про подання  скарги   суд   повідомляє   відповідний   відділ
державної  виконавчої  служби  не пізніше ніж наступного дня після
прийняття її судом.

     Стаття 248-22. Строки для звернення зі скаргою

     Скаргу може бути подано до суду:

     у десятиденний строк з дня,  коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

     у триденний  строк  з  дня,  коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення її прав чи свобод,  у разі оскарження
постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

     Пропущений з  поважних  причин  строк для подання скарги може
бути поновлено судом.

     Стаття 248-23. Розгляд скарги

     Скарга розглядається  у   десятиденний   строк   у   судовому
засіданні  за  участю  заявника  і  державного виконавця або іншої
посадової особи  державної  виконавчої  служби,  рішення,  дія  чи
бездіяльність якої оскаржується.

     Якщо заявник,  державний  виконавець  або інша посадова особа
державної виконавчої служби не можуть з\'явитися до суду з
поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх
представників.

     Якщо суд встановить,  що особа, рішення, дія чи бездіяльність
якої оскаржуються,  не працює на попередній посаді, він залучає до
участі  в  справі  посадову  особу,  до  компетенції якої належить
вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

     Стаття 248-24. Рішення суду по скарзі

     За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення.

     У разі  встановлення  обгрунтованості   скарги   суд   визнає
оскаржувані   рішення,   дії  чи  бездіяльність  неправомірними  і
зобов\'язує державного виконавця або іншу посадову особу  державної
виконавчої   служби   задовольнити   вимогу  заявника  та сунути
порушення  або  іншим  шляхом  поновлює  його  порушені  права  чи
свободи.

     Якщо оскаржувані рішення,  дії чи бездіяльність були прийняті
або вчинені відповідно до закону,  в межах повноважень  державного
виконавця  або іншої посадової особи державної виконавчої служби і
права чи  свободи  заявника  не  було  порушено,  суд  постановляє
рішення про відмову в задоволенні скарги.

     При задоволенні  скарги  суд може допустити негайне виконання
рішення.

     Рішення суду у справі може бути оскаржено.

     Стаття 248-25. Розподіл витрат, пов\'язаних з розглядом скарги

     Витрати, пов\'язані з розглядом скарги,  включаючи  й  витрати
для  надання  юридичної  допомоги,  а  також витрати,  пов\'язані з
поїздками,  покладаються судом на заявника, якщо було постановлено
рішення  про  відмову  в  задоволенні  його скарги,  або на відділ
державної виконавчої служби,  якщо було постановлено  рішення  про
задоволення скарги заявника.

     Стаття 248-26. Виконання рішення суду

     Рішення суду  за  скаргою надсилається не пізніше десяти днів
після набрання ним законної сили до відповідного відділу державної
виконавчої служби для виконання, а також заявнику.

     Про виконання  рішення відповідний орган державної виконавчої
служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з
дня одержання рішення суду\";

     2) назву розділу V та главу 44 викласти у такій редакції:

                            \"Розділ V
             ЗВЕРНЕННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ
                       ТА ПОВОРОТ ВИКОНАННЯ

                             Глава 44
             ЗВЕРНЕННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ

     Стаття 348. Звернення судового рішення до виконання

     За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено до
негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено
рішення,  видається  один  виконавчий  лист.  Коли   на   підставі
постановленого  рішення  належить  передати майно,  що є в кількох
місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів
чи  проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів
видати  кілька  виконавчих  листів,  точно зазначивши, яку частину
рішення треба виконати за кожним листом.

     Стаття 349. Виконання рішень судів

     Виконання рішень  судів  здійснюється  відповідно  до  Закону
України \"Про виконавче провадження\" ( 606-14 ).

     Стаття 350. Поновлення пропущеного строку для пред\'явлення
                 виконавчого документа до виконання

     Стягувачам,     які   пропустили   строк   для   пред\'явлення
виконавчого  документа  до  виконання  з  причин,  визнаних  судом
поважними, пропущений строк може бути поновлено.

     Заява про  поновлення  пропущеного  строку подається до суду,
який видав виконавчий лист,  або до суду  за  місцем  виконання  і
розглядається  в  судовому  засіданні з повідомленням сторін,  які
беруть участь у справі,  проте  їх  неявка  не  є  перешкодою  для
вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає
таку заяву в десятиденний строк.

     На ухвалу суду з питання поновлення строку може  бути  подано
скаргу, внесено окреме подання.

     Стаття 351. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна
                 способу і порядку виконання рішення

     За наявності обставин,  що ускладнюють виконання рішення  або
роблять  його  неможливим,  за  заявою державного виконавця або за
заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний
строк  розглядає  питання про відстрочку або розстрочку
виконання, зміну способу і порядку виконання рішення в судовому
засіданні  з викликом  сторін  і  у  виняткових  випадках  може
відстрочити або розстрочити виконання, змінити спосіб і порядок
виконання рішення.

     На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання, зміну
способу  і  порядку  виконання  рішення  може  бути подано скаргу,
внесено окреме подання.

     Стаття 352. Мирова угода і відмова від примусового виконання
рішення

     Мирова угода,  укладена між сторонами, або відмова  стягувача
від примусового виконання в процесі виконання рішення подається  в
письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного
строку  передає  її  до  суду  за  місцем  виконання  рішення   на
затвердження.

     Суд має  право перевірити і не затвердити мирову угоду або не
прийняти  відмови  стягувача  від  примусового  виконання, якщо це
суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

     За результатами   розгляду  мирової  угоди  або  відмови  від
примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до  правил
статті 179 цього Кодексу.

     Стаття 353. Видача дубліката виконавчого листа

    Замість втраченого оригіналу  виконавчого  листа  суд,  який
постановив рішення,  може  видати  дублікат.  Заява  про   видачу
дубліката  розглядається  в судовому засіданні з викликом сторін і
заінтересованих  осіб,  проте  їх  неявка  не  є перешкодою для
вирішення питання про видачу дубліката.

     На ухвалу  суду  з  питання видачі дубліката може бути подано
скаргу, внесено окреме подання.

     Стаття 354. Вирішення питання про тимчасове влаштування
                 дитини до дитячого або лікувального закладу

     Питання про  тимчасове  влаштування  дитини  до  дитячого або
лікувального закладу  вирішується  судом  за  поданням  державного
виконавця.

     Суд у  десятиденний  строк  розглядає  це  питання в судовому
засіданні  з   викликом   сторін   та   за   обов\'язковою   участю
представників органів опіки та піклування.  Проте неявка сторін не
є перешкодою  для  вирішення  питання  про  тимчасове влаштування
дитини до дитячого або лікувального закладу.

     На ухвалу  суду  про тимчасове влаштування дитини до дитячого
або лікувального закладу може бути подано скаргу,  внесено окреме
подання.

     Стаття 355. Вирішення питання про оголошення розшуку
                 боржника або дитини

     Розшук оголошується  за  місцем  виконання  рішення  або   за
останнім  відомим  місцем  проживання  (знаходження)  боржника  чи
місцезнаходженням його майна,   або за місцем проживання
(знаходження) стягувача.

     Суд має   право  витребувати  від  державного  виконавця  всі
необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку.

     Суд розглядає подання  державного  виконавця  у  десятиденний
строк.

     На ухвалу  суду  з  питання  оголошення  розшуку боржника або
дитини може бути подано скаргу, внесено окреме подання\";

     3) пункт 4 частини другої статті 63 виключити;

     4) у частині першій статті 82 цифри і слово \"358,  386 і 407\"
виключити;

     5) частину п\'яту статті 97 викл